Мануфактурна неокультурна книжність

Мануфактурна книга відноситься до другого покоління книжності, початок якому поклав винахід друкарства у XV столітті.

У другій половині впродовж 50 років було створено біля 1100 типографий, що випускали в загальній кількості 35―45 тысяч назв їх типажність складала біля 20 млн. примірників.

Характерні риси мануфактурної книжної культури, що панувала у XVI―XVIII ст. ст..:

1. Мануфактурні книги кількісно та якісно відрізнялись від манускриптів. Удосконалювались технологічні прийоми набору, якість іллюстрацій, титульних листів, обкладинки. З’являється розбивка на розділи. З'явились книговидавничі фірмы, що підтримували высокі художні та наукові стандарти своєї продукції. Світовою популярністю користуються 4 чотири фірми , які заснували італієць Альд Мануцій, французи Анрі Етьєн та Кристоф Плантен, голландець Лодевейк Ельзевір. При цьому книги стали більш дешевими та доступними і це сприяло демократизації ринку

2. З’явилось поняття оригінальності, цінності, новизни змісту;

• виникло авторске право та поняття «плагіат» (e XVIII cт.);

4. Характерна для документів сутнісна цінностно-орієнтовна функція стала використовуватись для досягнення соціально-прагматичних завдань:

Влада нового часу використовує друк для пропаганди своїх ідей. ( напр.. Генріх VIII та його прем’єр міністр Томас Кромвель видавали памфлети з метою ангутвердження англіканської церкви).

5. Перехід від рукописної книги до книго друку поглибив та розширив дифференціацію книжкової справи; виник ряд спеціалізованних соціальних інститутів, в том числі: книговидавничий (редакційна підготовка + поліграфічне размноження документів), книготорговий, бібліотечний та бібліографічний.

6. Крім бібліографії, про розквіт книжної культури засвідчує зарожденння довідкової справи. Термін «энциклопедія» виник у Давньому світі( «Еnkyklos paideia»(энциклос пайдейя), що у перекладі з грецької означає — «коло знань»). Цим терміном називались всі ті знання, якими повинна володіти вільна людина. Зміст їх складали так названі сім вільних мистецтв: на першому етапі вивчались грамматика, риторика, діалектика, а на другому — аріфметика, геометрія, музика та астрономія. Інші знання вважались практичними відомостями та у галузь высокої науки не входили.

В Середні віка були видання, що представляли собою енциклопедії за змістом. Але вони не називались терміном «енциклопедія». Цей термін, в тому розумінні, яким ми звикли користуватись в наш час з”явився лише у XVII столітті з метою позначення видань довідкового характеру. Поняття про універсальну енциклопедію, як про видання, що вміщювало відомості по всіх галузях знання, склалося у XVIII ст. У 1728 році у Англії була видана двохтомна «Енциклопедія» Чемберса. Хоча наукової цінності вона собою не представляла, але стала першим виданням універсальної енциклопедії.Найвищим досягненням, однією з духовних вершин «епохи Просвітництва» — XVIII століття є знаменита «Енциклопедія, или тлумаачний словник наук, мистецтв та ремесел» стоврена Дені Дідро та Ж. Б. Д”Аламбером , включала в себе більше 60 тисяч статей, сімнадцятитомна Енциклопедія була піготовлена та випущена у світ в 1751―1766 гг. У підготовці видання приймали участь відомі вчені, письменники, мандрівники Франції та інший країн. Мета, яку прагнули досягти автори «Енциклопедії» — науковці, митці, військовослужбовці, церковні служителі — полягала в тому, щоб не просто зв'язати у єдине ціле існуючі знання, але й спрямувати їх до розуміння того, якими повинні бути нові суспільні від­носини.

Відома історична роль Енциклопедії Д. Дідро в ідеологічній підготовці Великої французскої революції 1789―1794 гг.

У 1772 році почала виходити Британська енциклопедія у Лондоні.

7. У XVII — початку XVIII століття в європейській культурі лідером стає природознавство. В цей час жили та творили Г. Галsлей (1564 ― 1642), Р. Декарт (1596―1650), Б. Паскаль (1623―1662), У. Гарвей (1578― 1657), Г. В.Лейб­ниц (1646―1716), X. Гюйгенс (1629―1695), И. Ньютон (1642―1727), Л. Эйлер (1707―1783), сім’я математиків Бернуллі та більшість інших вчених. Цей період Джон Бернал (1901―1971), основоположник сучасного наукознавства, назвав «науковою революцією». Результатом цієї революції стало створення європейского наукового товаривства, яке було зацікавілене у оперативній та повній науковій коммунікації. Безпосереднім доказом цього стало видання «Журналу вчених», перший номер якого вийшов у світ в Паризі у січні 1665 р. Основним завданням цього журнала, як і йому подібних періодичних видань в Англії, Німечині, Нідерландах, було не інформування про виникнення нових теорій, відкриття, події наукового життя, а повідомлення про книги, що містили інофмацію про це. Іншими словами, це були «журнали про книги», тобто бібліографічні, а точніше — реферативні видання