Тема 18. Шедеври архітектури Києва (друга половина хіх – початок хх ст.)

Починаючи виклад матеріалу з даної теми необхідно зазначити, що в цей період сформувалася високопрофесійна школа української архітектури: П. Альошин, О. Бекетов, В. Городецький, О. Вербицький, О. Кобелєв та ін. У 50-х рр. ХІХ ст. ще продовжували зводитися будівлі у стилі класицизму, наприклад Перша київська гімназія у 1850 р. Сьогодні це гуманітарний корпус Київського університету (архітектор О. Беретті). Однак окремі вдалі роботи вже не могли подолати кризу стилю. Т. Шевченко, як майже і всі діячі демократичної культури, ототожнював пізній класицизм миколаївської доби з казарменою спорудою. Спроба знайти новий шлях, використати романтичний арсенал форм середньовічної архітектури або прийоми раннього Відродження також стикалися з жорстокою регламентацією. Комплекс будинків «Присутствених місць» (1854—1857 рр., архітектори К.Скражинський, М. Іконников, І.Штром), що складають ансамбль Софійської площі, був оформлений у стилі раннього Відродження, хоча фасад їх не настільки виразний.

Далі необхідно підкреслити, що найбільш значною пам’яткою архітектури того часу є Володимирський собор, будівництво та живописне оформлення якого затяглося майже до кінця століття (1862—1896 рр.). Первісний проект І Штрома передбачав грандіозну 13-поверхову споруду. Здійсненню задуму перешкодили події Кримської війни. Автори проекту прагнули до більш точного відтворення давньоруських та візантійських взірців, хоч їм не вдалося уникнути еклектичного нашарування. Саме 70-ті рр. XIX cт. стали переломними у розвитку української архітектури. Інтенсивне будівництво охопило всі великі міста, набуваючи в кожному з них своїх неповторних рис. Починається доба розквіту еклектики як провідного напряму архітектури. Давньогрецький термін «еклектика» - означає свободу вибору, у цьому випадку — свободу використання архітектурних стилів та декоративних елементів, що склалися у будівельній практиці різних часів і народів. Поштовхом до зміни стилю у забудові Києва стало відновлення К. Маєвським Царського (Маріїнського) палацу. Піднята з руїн споруда вразила сучасників вишуканістю й багатством форм пізнього бароко. Через деякий час у місті та в цілому по Україні було зведено чудові споруди Київського, Львівського, Одеського оперних театрів, виконані у віденському стилі «рінгштрассе», який у період розквіту еклектики набув інтернаціонального значення. Основний принцип еклектики — кожна споруда — свій стиль послідовно втілив у своїй творчості академік архітектури Володимир Ніколаєв (1847—1911 рр.). Протягом кількох десятиріч він брав участь у спорудженні таких будівель Києва, як Купецьке зібрання (нині філармонія), театр Бергонєв (нині російський драматичний театр ім. Лесі Українки) та ін.

Варто зауважити, що перші роки XX ст. в українській архітектурі відбувається становлення стилю модерн, що було пов’язано не лише зі спробою подолати «багатостильність» минулих років, а й прагненням створити в усіх видах мистецтва синтетичний стиль, головною ознакою якого стало застосування нових конструкцій з металу і залізобетону. Парадигмою модерну стала сплетена із лози хатина замість дорійського храму. Втім таке становище існувало лише в ідеалі: цегла залишалася основним матеріалом масового будівництва, а твори «чистого» модерну в архітектурі XX ст. досить рідкісні. До видатних пам’яток архітектури цієї доби відносяться споруди архітектора Владислава Городецького (1863—1930 рр.). Йому доручають будівництво художньо-історичного музею (нині Державний музей українського образотворчого мистецтва), католицького Миколаївського костьолу (нині Зал органної та камерної музики), кенаси (Караїмський молитовний будинок). В. Городецький обирав для своїх споруд гамму кольорів, у якій домінував природний колір цементу — сірий. Часто використовувалися орнаменти зі східними мотивами, які нагадують різьблення по каменю, хоч насправді виліплені з міцного цементу. В архітектурній творчості В. Городецького помітне місце належить і його власному будинку на вулиці Банковій — так званий «будинок з химерами».

Завершуючи аналіз архітектури Києва цієї варто охарактеризувати творчість архітекторів, які працювали в стилі «неокласицизму». Перш за все це - Павло Альошин (1881—1961 рр.), за проектом якого було споруджено Педагогічний музей (нині Будинок вчителя у Києві), будинок Ольгинської жіночої гімназії (сучасне приміщення НАН України). До зразків неокласицизму належить корпус Центральної наукової бібліотеки та бібліотеки Київського університету (архітектор В.Осьмак), будівництво яких було розпочате у 1913 р.

Література:

1. Горбачов Д. Український авангард (перша третина XX століття) : метод. рек. для студ. іст. ф-ту / упоряд. О.О. Сморжевська ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. / Д. Горбачов. – К. : Знання України, 2008. – 35 с.

2. Малаков Д.В. Архітектор Городецький : архітектурні розвідки / Д.В. Малаков. – К. : Кий, 1999. – 240 с.

3. Українське бароко : у 2 т. / ред. Д. Горбачов. – Х.: Акта, 2004. – Т. 1. – 636 с. ; Т. 2. – 412 с.

4. Українське мистецтво та архітектура кінця ХІХ – початку ХХ ст. / ред. Н.Ю. Асєєва. – К. : Наук. думка, 2000. – 240 с. : іл.

5. Чепелик В.В. Український архітектурний модерн / В.В. Чепелик. – К. : [б. в.], 2000. – 378 с.

6. Архітектура Києва.[Електронний ресурс], Код доступу: http://kiev-book.narod.ru/pam4-r.html