Тема 15. Києво-Могилянська академія – центр культури і освіти східних слов’ян у xviі–xviiі ст.

Починаючи виклад матеріалу даної теми, варто вказати, що Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. У вересні 1632 р. Київська братська школа об’єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Київську Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував у ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема, польській та латини. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія йменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна. Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня. Процес навчання в Київській Академії складав дванадцять років. В академії відбувалися регулярні поетичні змагання з декламації віршів відомих поетів, а також власних віршів. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи

Необхідно зазначити, що згідно з Гадяцьким трактатом 1658 р. між Річчю Посполитою й Гетьманщиною колегії надавався статус академії, і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах російських царів Івана V (1694 р.) та Петра I (1701 р.). Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 р. Академію було закрито. Натомість у 1819 р. у приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія. В етичних курсах викладачів Києво-Могилянської академії відчувається глибокий інтерес до внутрішнього світу людини в усій його багатогранності, співчуття людським пристрастям, розуміння величі людського розуму, духу. Все це сприяло звільненню людини від аскетичної церковної моралі. Впевненість у тім, що здобування і поширення знань, гарне виховання можуть зробити людину гідною поваги і честі, підкреслює загальну світські раціоналістичну спрямованість нової суспільної верстви, що народжувалася і міцніла. У дусі нової, тепер уже буржуазної моралі, стверджується, що кожна людина, незалежно від її походження, має право на щастя, яке полягає не у відреченні, втечі від земних благ, а, навпаки, — в сумі всіх чеснот і благ, що не суперечить людській природі. Людина у своїх діях вільна, як Бог, стверджують київські професори їх етика — це етика доби становлення капіталізму. В ній ще не звучить мотив трагізму людської свободи. В цей період історії вільна, розкріпачена, залежна від свого розуму та усіляких інших чеснот людина ще йде по висхідній.

Завершуючи характеристику даної теми, доречно зазначити, що професори Києво-Могилянської академії робили спроби, як і інші філософи XVII—XVIII ст., нівелювати суперечність між вільною волею людини і божим провидінням. В своїх курсах вони критикували ілюзорну свободу волі, проповідувану томізмом, який стверджував, що добра воля людини залежить від Бога, а за вчинки відповідає сама людина, а не Бог. Кониський стверджує, що «свобода дій людини є не що інше, як самовільне судження волі чи можливість вибирати з того, що стосується мети».

Випускники та професори старої Києво-Могилянської академії відіграли важливу роль в освітньому та професійному житті України. Багато хто з козацької старшини та гетьманів Запорізького козацтва навчалися тут. До випускників, зокрема, належали Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський, Іван Самойлович, канцлер Російської імперії Олександр Безбородько. Університет довгий час був також важливою релігійною школою, звідси вийшли такі відомі християнські діячі як Степан Яворський, Феофан Прокопович і Дмитро Ростовський. Протягом двох століть академія була колискою культурного життя України та Російської імперії. Декілька поколінь художників, архітекторів, музикантів та науковців були виховані в ній, наприклад, архітектор Іван Григорович-Барський, композитор Артемій Ведель, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Після перетворення в Київську духовну академію навчальний заклад зберіг свою міжнародну репутацію як центр православної релігійної освіти.

Література:

1. Алексієвець Л.М. Києво-Могилянська академія у суспільному житті України і зарубіжних країн (ХVІІ – ХVІІІ ст.) / Л.М. Алексієвець. – Тернопіль : Підручники і посібники, 1999. – 264 с.

2. Петрук Н.К. Українська духовна культура XVI – XVII ст.: соціальна організація і формування простору національного буття / Н.К. Петрук. – Хмельницький : ПП Ковалинський, 2007. – 288 c.

4. Погорецький В.А. Українська духовна культура і Петро Могила / В.А. Погорецький – Тернопіль : Підручники і посібники, 2009. – 159 с.

5. Савченко О.І. Історія української культури /Навчально-методичний посібник до семінарських занять для студентів денного відділення усіх спеціальностей / О.І. Савченко. – Запоріжжя, ЗНУ. – 2010. - 113 с.

6. Києво-Могилянська академія. [Електронний ресурс], Код доступу: http://knowledge.allbest.ru/history/3c0a65625a3ac68a4d43b89521206c37_0.html