2. Типи виборчих систем та їх ефективність у різних країнах світу

Сучасні демократії застосовують широку палітру різноманітних виборчих систем (їх близько 350), кожна з яких має свої, властиві лише їй, переваги і вади. Але якою була б не виборча система, при застосуванні її неможливо абсолютно виключити небажані, а іноді й руйнівні ефекти. Тому досконалої виборчої системи не існує. Вона залишається лише теоретичним ідеалом. Проте кожну виборчу систему на практиці можна певною мірою удосконалити, а її вади — урівноважити іншими чинниками політичного процесу.

Існують два основні типи виборчих систем: мажоритарна (альтернативна) і пропорційна (представницька). Але є дуже мало країн, у яких виборчі системи будуються на «чистих», мажоритарному або пропорційному, принципах. Прикладом перших є виборчі системи Канади, Великої Британії та США. «Чистий» пропорційний принцип використовує лише Ірландія.

Більшість країн Західного світу намагаються поєднати переваги обох принципів і нейтралізувати їхні вади. Тому говорять про змішані системи з домінуванням того чи іншого принципу.

Мажоритарна виборча система

Сутність її полягає в тому, що депутатські місця в кожному окрузі дістаються кандидатові, який зібрав встановлену більшість голосів, а інші кандидати, як і політичні сили, які не набрали потрібної кількості голосів, залишаються непрезентованими в органах влади.

Залежно від того, якої більшості для обрання депутатів вимагає закон, мажоритарна система буває трьох видів:

1) абсолютної більшості (50 % + 1 голос) від загальної кількості поданих в окрузі голосів. У випадку, якщо жоден кандидат не одержав більше половини голосів, проводиться другий тур виборів, на якому представлено лише двох кандидатів, де необхідно набрати для перемоги просту більшість голосів. Ця система діє у Франції, Еквадорі, Україні;

2) відносної більшості, де для перемоги досить хоча б на небагато випередити інших претендентів. Отут може існувати нижній поріг необхідної кількості голосів (12 або 25 %). Така виборча система зберігається в США, Великій Британії, Канаді, Франції, Японії та інших країнах.

3) кваліфікованої більшості (2/3, 3/4 від загального числа голосів).

Ще одною модифікацією мажоритарної виборчої системи є американська система виборів президента. Для неї характерно те, що виборці обирають свого президента не прямо, а через колегії виборщиків. На заключному етапі колегії виборщиків віддають свої голоси персонально за кандидатів у президенти і віце-президенти.

Кожна з основних виборчих систем має свої сильні і слабкі сторони.

До числа переваг мажоритарної системи звичайно відносять:

1)порівняну легкість формування уряду і його велику стабільність.

2) формування стійких зв'язків між: виборцями і депутатами.

Поряд з відомими позитивними моментами, мажоритарна виборча система має ряд істотних вад.

Вона багато в чому спотворює реальну картину переваг і волю виборців, не відображає реальної розстановки соціально-політичних сил у країні. При ній можлива ситуація, коли партія, яка користується меншою підтримкою виборців, здобуде перемогу над партією, яка одержала в цілому по країні більшість голосів. Це може бути досягнуто за рахунок різного ступеня концентрації у виборчих округах прихильників різних партій. Головний аргумент супротивників мажоритарного представництва завжди полягав утому, що воно ігнорує меншини (позиції виборців, чиї голоси віддані за суперників переможця). Так викривляється реальне співвідношення політичних сил і не забезпечується адекватне представництво.