Політична думка кінця хіх – початку хх ст.
Класова теорія держави К.Маркса (1818-1883). Альтернативою політичних концепцій класичного лібералізму був марксизм. Марксистська концепція політики, розроблена Карлом Марксом містила такі основні положення: 1. Держава існувала не завжди. У первіснообщинному суспільстві, держави не було. Виникнення держави пояснюється поступовим розподілом праці та привласненням засобів виробництва, що привело до появи антагоністичних класів; 2. Держава — знаряддя панівного класу, що використовується для підкорення пригноблених класів; 3. Для утримання влади над пригнобленими класами держава використовує насильство, тобто держава це апарат насильства; 4. Конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами призводить до зміни суспільно-політичного ладу; 5. Після зникнення антагоністичних класів держава відімре, і встановиться самоврядування народу.
У ХІХ ст. оформлюється теорія анархізму. Її засновником був Прудон (1809-1865). На його думку, держава як інститут буде замінена договірними відносинами індивідів, громад й груп виробників.
Серед політичних доктрин ХІХ ст. не можна не згадати націоналізм. В Європі відбулась низка революцій («весна народів»), виникли нові держави. Теоретичним підґрунтям цього були концепція економічного націоналізму Ф. Ліста.
Політичні погляди М. Вебера (1864-1920). Його внесок до політичної науки включає доктрини бюрократії, аналіз держави як інституту (однією з її ознак він назвав монополію на легітимне насилля), концепцію легітимності влади (визнання правомірності влади) та першу типологію легітимності, класифікацію політичних діячів («за професією», «за випадком», «за сумісництвом»).
Елітистські теорії. Прихильники цих концепцій виділяють у суспільстві — еліту, яка здійснює управління, і масу, нездатну до активної і творчої діяльності. В. Парето обґрунтував закон циркуляції еліт. Згідно з цим законом спочатку владу захоплює та еліта, котра використовує силу як засіб здобуття й утримання влади (еліта "левів"), а їй на зміну приходить інша еліта, яка здобуває владу за допомогою переконання (еліта "лисиць"). Циркуляція еліт, за В. Парето, відбувається також по вертикалі — зверху вниз і знизу вверх. Вертикальна циркуляція настає тоді, коли еліти перетворюються у гальмо розвитку і їх усувають шляхом революції. Г. Моска сформулював концепцію нового політичного класу — правлячої еліти, яка прагне узаконити і раціоналізувати своє панування. Поділ політичної еліти характерний для будь-якого суспільства, незалежно від політичного режиму. Є два типи панівної верхівки: аристократична, або закрита, еліта, яка чинить опір будь-яким змінам, і демократична, або відкрита, що допускає розширення своїх лав за рахунок вихідців із низів. Система еліти закритого і відкритого типів не завжди збігається із системою диктатури і демократії. P. Міхельс сформулював "закон олігархії", згідно з яким правляча еліта є у будь-якій організації. Правляча еліта намагається зберегти владу і посилити свої позиції. Цей процес незворотний і характерний як для авторитарних, так і для демократичних партій.