12. Використання пошукових систем і баз даних у журналістській роботі.

Використання баз даних та пошукових систем для покращення журналістських повідомлень та надання структурованої інформації громадськості має довгу історію. Можливо, найбільше відповідає тому, що ми зараз називаємо «журналістикою даних», так звана «комп’ютеризована журналістика» (КЖ), яка була першою спробою організованого та систематизованого використання комп’ютерів задля збору та аналізу даних – для того, щоб покращити журналістські повідомлення. Наразі існує дискусія на тему «тяглості та змін», що розгорнулася навколо терміну «журналістика даних» та його зв’язку з указаними вище попередніми журналістськими практиками, які застосовували обчислювальні методи задля аналізу наборів даних.

Дехто стверджує, що між КЖ та журналістикою даних існує відмінність. Вони кажуть, що КЖ – це технологія збору та аналізу даних, спрямована на покращення репортажу (зазвичай журналістського розслідування), натомість журналістика даних приділяє увагу тому, як дані можна включати до загального журналістського процесу. У цьому сенсі журналістка даних приділяє стільки ж – а іноді й більше – уваги даним як таким, аніж використанню цих даних лише для пошуку та покращення повідомлень. Ми бачимо, що в Guardian Datablog чи Texas Tribune дані публікуються поруч із статтями, або навіть окремо, самі по собі, щоб люди могли їх аналізувати та досліджувати.

Ще одна відмінність: у минулому журналісти, що вели розслідування, страждали від дефіциту інформації, пов’язаної з питанням, відповідь на яке вони намагалися знайти, або темою, до якої вони намагалися звернутися. І хоч це справді залишається проблемою, наразі існує величезний надлишок інформації, і журналісти не завжди знають, що з нею робити. Вони не знають, як отримати з даних цінність. Нещодавній приклад – це Об’єднана онлайнова інформаційна система, найбільша в Британії база даних із витрат – якої довго прагнули прихильники більшої прозорості, але яка після свого виходу загнала багатьох журналістів у ступор. Як мені нещодавно написав Філіп Мейєр: « Коли інформації було мало, більшість наших зусиль була спрямована на її пошук та збирання. Зараз інформації вдосталь, і обробка стає більш важливою».

З іншого боку, дехто доводить, що немає суттєвої відмінності між журналістикою даних та комп’ютерною журналістикою. Усім зараз зрозуміло, що навіть найсучасніші медійні практики мають свою історію, так само у них є і елемент новизни. І замість того, щоб сперечатися, чи є журналістика даних чимось цілком новим, більш плідний підхід – це розглядати її як частину давнішої традиції, але таку, що відповідає новим обставинам та умовам. Навіть якщо тут нема відмінності у техніках та завданнях, поява терміну «журналістика даних» на початку цього століття вказує на нову фазу, коли сам лише обсяг даних, вільно доступний в онлайні, у поєднанні з інструментарієм, орієнтованим на користувача, і засобами самостійної публікації та колективного фінансування дає змогу більшій кількості людей працювати з більшою кількістю даних так легко, як ще ніколи не було.

Надавши змогу усім охочим «копати» джерела даних та знаходити інформацію, яка для них є важливою, а заодно й перевіряти твердження та кидати виклик узвичаєним уявленням, журналістика даних ефективно представляє масову демократизацію джерел, інструментів, технік та методологій, які раніше використовувалися спеціалістами –репортерами-«розслідувальниками», соціальними науковцями, статистиками, аналітиками та іншими експертами. Хоч наразі цитування та лінки на джерела даних є особливою ознакою журналістики даних, ми просуваємося до світу, в якому дані «безшовно» інтегровані у саму тканину медіа. Журналістам даних належить важлива роль – допомогти знизити бар’єри на шляху до розуміння та звертання до даних, і збільшити «грамотність даних» своїх читачів у масових масштабах.

13. Висвітлення української тематики в сучасних російських медіа.Унаслідок відсутності потужного українського інформаційного ринку, слабкості представлення нашою державою української тематики у світі вибудовується спотворений образ України, складається хибне уявлення про розвиток її зовнішньої та внутрішньої політики, що негативно впливає на її міжнародний авторитет. Нині Україна перебуває у залежності від закордонних інформаційних структур і ЗМІ у справі формування світової громадської думки про себе. Крім того, поки що вона нездатна протистояти агітаційно-пропагандистським та маніпулятивним акціям інших держав, які через пряме втручання в український медійний простір намагаються забезпечити свої політичні та економічні інтереси. Російські друковані ЗМІ про імідж України: історіографічний аспект. Російська преса як представниця сусідньої держави завжди виявляла інтерес до буття українського суспільства, особливо після здобуття Україною незалежності. Цей факт окремими частинами російського суспільства сприймається по-різному. "До незалежності України більшість ставиться як до примхи історії, слово "незалежність" у Росії вимовляють лише з посмішкою. Багато хто думає, що коли в Росії закінчиться період невизначеності й настане порядок, то тимчасово відокремлена російська провінція Україна повернеться назад, принижена й готова на будь-які умови. Це небезпечна хибна думка: й основна частина української еліти, і більшість українських виборців, у тому числі російськомовні українці та росіяни, не сумніваються в історичному виборі Україною незалежності". Уже у вересні 1999 р. публікацій на українську тематику порівняно з серпнем було у шість разів більше. Взагалі, кількість повідомлень прямо пропорційно залежить від числа інформаційних приводів щодо українсько-російських відносин. Тональність публікацій має нейтральний характер, але частка негативних повідомлень є досить великою, що не сприяє формуванню позитивного іміджу України. Треба зазначити й достатньо великий тематичний спектр повідомлень. Російська преса звертала увагу не лише на перебіг президентських виборів, а й цікавилася справою Лазаренка, промисловістю, економікою, енергетикою, соціальною сферою, зовнішньою політикою, телебаченням України, футбольним матчем Україна–Росія, конфліктом між православними церквами, соціологічними опитуваннями громадян України, Ялтинською конференцією "Балто-Чорноморська співпраця", Чорноморським флотом та Кримом. Ще однією тенденцією вересневих випусків є значний дисбаланс тональності публікацій у бік негативного висвітлення українського вектора. Майже у всіх проаналізованих авторами газетах кількість негативних публікацій переважає (56 %) [3, 41–42]. Негативний відтінок мають публікації, присвячені проблемам "Взаємовідносини України з США та НАТО", позитивний – "Стратегічне партнерство та економічна співпраця Росії та України". У "Реферативно-аналітичному звіті з моніторингу російських друкованих ЗМІ "Україна" (25 жовтня – 19 листопада 1999 р.)” автори наголошують, що тема зовнішньої політики була однією із основних у матеріалах, пов'язаних з президентськими виборами в Україні в період перед першим туром виборів та частково перед другим. Російська преса до першого та другого турів голосування представляла кандидатів у Президенти України у площині: "Якими будуть російсько-українські стосунки, якщо такий-то стане Президентом України?". Для російських коментаторів важливою залишається тема "проросійського" електорату та підтримки ідеї "інтеграції" в Україні. Концепція "втрати" щодо України в Росії продовжує займати багато місця в пресі. Часто Україну змальовують нездатною самостійно вирішувати власні проблеми і репрезентувати себе на світовій політичній арені без підтримки Росії. Повідомлення з позитивним забарвленням трапляються в інтерв'ю з українськими державними діячами чи коментарях українських експертів. Опрацювання літератури з питання формування іміджу України російськими друкованими засобами масової інформації дає змогу виокремити такі тенденції: 1. З кожним роком ЗМІ Росії виявляють всезростаючий інтерес до української тематики, амплітуда коливань кількості публікацій залежить від конкретного часового проміжку. Такий інтерес до України пояснюється її географічним розташуванням та історичними зв'язками. 2. У першу чергу російська преса повідомляє про ті події в Україні, які прямо чи опосередковано стосуються Росії. 3. Плануючи зреалізувати свої геополітичні устремління, Росія через друковані ЗМІ презентує Україну як державу, що здатна вирішити свої проблеми лише разом з північною сусідкою. 4. Загальна тональність матеріалів залишається негативною, що, безумовно, впливає на формування у світового співтовариства небажаного уявлення про Україну. 5. Тональність статей часто залежить від автора: якщо це представник з української сторони – здебільшого позитивна, якщо з російської – переважно негативна, інколи нейтральна. 6. Відомостей про жанрово-рубрикаційний аспект не виявлено. Євгенія Дзюба у своєму дослідженні, яке проводилося на базі Могилянської школи журналістики, зазначає, що, виходячи з характеру інформації у закордонних пресових повідомленнях, Україна постає як країна „пострадянська”, як територія „сірої зони”, що перебуває між Росією та новорозширеним Європейським Союзом.