38. Інтерв'ю та його жанрові особливості у пресі, на радіо і телебаченні.

Інтерв'ю (від англ. зустріч, бесіда) - жанр публіцистики, що представляє собою розмову журналіста з політичним, громадським або іншим діячем з актуальних питань. Це інформаційний жанр. Громадський інтерес представляють відповіді конкретної особи (групи осіб) на запитання журналіста. Однак інтерв'ю називають не тільки жанром, але іметодом отримання відомостей для інших матеріалів.

Інтерв'ю різноманітно у своїх видах.

• інтерв'ю-повідомлення (відповіді даються у скороченні, викладаються найбільш істотні аспекти бесіди),

• інтерв'ю-діалог (повний текст розмови),

• інтерв'ю-замальовку (окрім змісту розмови передається обстановка бесіди, її характер і т. д.),

• інтерв'ю-думку (коментар події, явища, факту),

• масові інтерв'ю (з прес-конференцій, брифінгів).

Існують кілька видів інтерв'ю, які межують з аналітичними жанрами, а саме: портретні і проблемні. Наприклад, газетне інтерв'ю ділиться на інтерв'ю інформаційне та аналітичне. Якщо інформаційне інтерв'ю несе в собі лише повідомлення про факт, відповідаючи на питання: хто? що? де? коли?, то аналітичне інтерв'ю, крім того, містить і аналіз факту, відповідаючи при цьому на питання: чому? яким чином? що це значить? і т. д. Роль автора аналітичного інтерв'ю полягає, перш за все в тому, що своїми запитаннями він задає напрямок аналізу, який зазвичай здійснює сам читач. З цією метою запитання формулюються таким чином, що вони вимагають висвітлення моментів якоїсь події, явища, процесу, ситуації.

Інтерв'ю дозволяє реципієнту отримувати інформацію як би «з перших рук », незважаючи на наявність у ньому певної частки суб'єктивізму, чим найбільше відрізняється газетне інтерв'ю. Позначений суб'єктивізм полягає в наступному: оформлюючи отриману інформацію у вигляді інтерв'ю та переносячи на папір точно те, що сказав співрозмовник, журналіст у певній мірі пропускає цю інформацію через себе. І те, що виходить потім на сторінках газет в формі питання-відповідь, не є розмовою, що проходила між інтерв'юером і співрозмовником у чистому вигляді. Тобто, інтерв’юер інформацію «перекладає». Ця риса властива в меншій - радіо і телевізійному інтерв'ю, де споживач інформації чує і бачить те ж, що і журналіст, тобто отримує інформацію не в «перекладі» інтерв'юера, а від того, хто є джерелом цієї інформації, її носієм. І в цьому випадку людина, яка безпосередньо не задіяна у процесі інтерв'ю, стає певною мірою його співучасником, оскільки все чує і бачить, а отже, пропускає через свою свідомість. Тут споживач інформації осмислює і «перекладає» почуте і побачене у відповідності до свого світогляду, світовідчуття, світорозуміння. Записані на плівку інтерв'ю зберігають риси справжнього документа, зберігають голос, стиль мовлення, інтонації тих, хто говорить.

Журналіст-газетяр обробляє і готує матеріал інтерв'ю після того, як відбудеться його розмову з співрозмовникам; радіожурналіст, навпаки, ретельно готується до самого процесу, акту взяття інтерв'ю, тобто значна частина його зусиль пов'язана з підготовкою до інтерв'ю. Газетяр може на свій розсуд змінити порядок питань у матеріалі, який він готує для друку, упустити одні запитання і відповіді, більш докладно викласти інші. Радіожурналіст у випадку, якщо інтерв'ю одразу передається в ефір, позбавлений такої можливості. Інтерв'ю неодмінний елемент багатьох складних телевізійних форм. Рідше воно використовується для створення самостійної передачі.

Важливу роль у процесі інтерв'ю грають питання.

1. питання повинні бути чіткими. Якщо співрозмовник не зрозумів питання, то винен журналіст, а НЕ співрозмовник.

2. слід уникати питань, що передбачають відповіді «так-ні».

3. задаючи питання, необхідно пам'ятати про коректність і повагу до співрозмовника.

4. питання повинні бути цікавими.