59. Національний інформаційний простір України: проблеми становлення

Інформаційний простір — сукупність територій, охоплених засобами масової інформації певної категорії (регіональними, національними, світовими). Найчастіше цей термін вживають у значенні національного інформаційного простору, який потребує законодавчого врегулювання й захисту, а його суб’єкти — національної підтримки. Інформаційний простір характеризують:

• матеріальні способи підготовки й поширення інформації по горизонталі, включаючи її передачу, ретрансляцію і отримання;

• соціально-економічні можливості доступу до інформації населення, забезпечення поширення інформації по вертикалі;

• існування національної системи інформації та зв’язку з її конкретними компонентами, що визначають територію поширення інф.;

• наявність національного законодавства в галузі інформації та зв’язку, що регулюють функціонування й використання змі в забезпеченні національних і державних інтересів;

• наявність законодавчої бази міжнародного рівня та міжнародних і регіональних угод в галузі масової інформації.

Структура інформаційного простору: між джерелами інформації та розповсюджувачами знаходяться посередники (інформаційні агентства). Світові: Ассошіейтед Прес, Рейтер, Кіодо Цусин, Юнайтед Прес Інтернешнл. Українські: УНІАН, Укрінформ. Львівські: Гал-інфо, Прес-тайм, ЗІК.

 

Одне з найбільших завоювань демократії — свобода слова — зазнає сьогодні в Україні все більше утисків. А саме: політичних — у вигляді прихованої цензури; економічних — у створенні всіляких фінансових проблем для існування; організаційних — в обмеженні доступу до інформації; судових — у притягненні журналістів до відповідальності за так звану "образу честі і достоїнства"; і, звичайно ж, утисків кримінальних — у формі прямого фізичного насильства над журналістами.

Працівники мас-медіа стикаються з багатьма іншими гострими проблемами — це фантастично високі ціни на розповсюдження періодики і папір для друкованих видань, затримка на передплату газети, створення нерівних умов для різних газет на поліграфічні і поштові послуги.

На цьому тлі в Україні залишається нерозв'язаною проблема виживання вітчизняних мас-медіа, у тому числі й тих, котрі виходять державною мовою. Також існує проблема з регулярністю виходу українських друкованих видань, наприклад, наукових і суспільно-політичних журналів.

Традиційними проблемами вітчизняного інформаційного простору залишаються:  — неконкурентоспроможність української журналістики у порівнянні з західними ЗМІ;  — постійний деформуючо-нищівний вплив російських ЗМІ;  — надання переваги західним ЗМІ, що мають авторитет серед інтелектуально розвинутого населення нашої країни;  — недовіра населення до українських ЗМІ;  — надмірне зловживання свободою слова або ж навпаки — "пострадянський синдром".

Торкаючись проблеми розвитку мас-медіа в Україні, так чи інакше корисним є вивчення досвіду світової і європейської журналістики, її правового, юридичного статусу в суспільстві. У затвердженій у 1954 році (доповнена в 1986 р.) Міжнародною федерацією журналістів декларації проголошуються стандарти професійного поводження журналістів. В одному з пунктів цього міжнародного документа зазначається, що "...повна повага до демократії існує тоді, коли є розуміння основної ролі мас-медіа в демократичному суспільстві". І далі: "Роль мас-медіа в демократичному суспільстві полягає в тому застосуванні принципів свободи преси, на яких базується свобода слова і свобода думки".

Ще в античні часи Арістотель відзначав важливість процесу обміну інформацією в державі для її повноцінного, гармонічного розвитку. Сьогодні ж у середньому кожна родина в Україні купує одну-дві газети чи журнал. Отже, середній тираж газети чи журналу, виходячи з населення України і кількості періодичних видань — 3-4 тис примірників. Фахівці стверджують, що такий тираж недостатній для забезпечення рентабельності газети. В Україні є періодичні видання з обсягом тиражу кілька десятків тисяч і більше, але їх одиниці. Таким чином, у суспільстві порушується важливий принцип, що впливає на розвиток суспільства, — принцип спілкування, обміну інформацією, тобто комунікації.

У наш час простежується цікава тенденція: людина все менше читає аналітичні матеріали в пресі, надаючи перевагу легким інформаційним повідомленням телебачення та Інтернету. Телеефір нашпигований численною кількістю не дуже професійно зроблених програм. Проте людині легше сприймати інформацію, не напружуючи свій мозок й очі.

Проблема з радіоефіром теж існує. Він чітко поділяється на дві гілки: державне радіомовлення та модні FM-станції, які мають розважальний характер. Державні радіокомпанії транслюють серйозні й пізнавальні програми. FM-станції часто пропонують дешеву інформаційну продукцію. Але вони мають свій "плюс" — політичну незаангажованість та нейтральність. Це комерційні проекти, які, в принципі, розраховані на молоду аудиторію.

Що стосується такого важливого міжнародного принципу журналістської етики, як повага до суспільних інтересів, то останнім часом ми все частіше говоримо про "пресу катастроф": у такій пресі багато негативного і сенсаційного, а репортажі з позитивною інформацією майже відсутні. В інформаційних блоках новин українського ТВ і радіо, на газетних шпальтах рівень негативу доходить до 75-80 %, а средньостатистично — це 50 на 50.

Для української журналістики й українського суспільства настав час серйозних випробувань. Актуальним залишається вироблення ідеологічного курсу, який базувався б на національному оптимізмі й мас-медіа, що повинні користуватися демократичними свободами і довірою населення.

Ми повинні вірити і робити все можливе, щоб хоча б трохи наблизитися до якісної журналістики:  — швидкого та ясного подання фактів;  — беззаперечного висвітлення всіх новин;  — серйозної аналітики;  — цікавого та безпечного (!) журналістського розслідування і т. д.