35. Ідея соборності в українській публіцистиці першої половини хх століття.

Ідея соборності в укр. суспільстві невіддільна від укр. історичної долі, свідомості й ментальності, так само, як ідея державності й боротьби. Зародилася навіть раніше від ідеї державності, та півтораста років перекручувалася, деформувалася, спекулювалася.

Теоретичні умови для розуміння поняття соборності створив Грушевський, довів, що укр. мають свій власний, самобутній, незалежний від інших історичний розвиток. М. Грушевський вважав, що Київська Русь – це початок української державностi, а її спадкоємницею є, вiдповiдно, Україна, а не Московське царство.

Поборницьким духом була пройнята й «Руська трійця», проте згодом Вагилевич і Головацький відійшли від соборництва. «Руська Трiйця» розривала зв’язки iз церковнослов’янською мовою в лiтературi i впроваджувала мову народну. А «Русалка Днiстрова» засвiдчила, що мiж мовою галицьких українцiв i надднiпрянських українцiв нема суттєвої рiзницi, що вони один i той же народ, тобто можна говорити про соборницький дух збiрки.

Пiд час «весни народiв», 2 травня 1848 р., у Львовi було створено першу українську полiтичну партiю – Головну руську раду. У своєму манiфестi вона заявила, що галицькi русини є частиною «великого 15-мiльйонового руського народу». Цю заяву можна вважати першим офiцiйним проголошенням iдеї соборностi, соборницького iдеалу. Але соборницький дух, вiдчуття єдностi з Надднiпрянською Україною не був для «Руської Трiйцi» результатом федералiстських iдей. Соборництво не появилося пiд впливом національного вiдродження захiдних слов’ян, а було наслідком нацiональної самоiдентифiкацiї.

Не мiг бути соборником, прихильником соборницької iдеї М. Драгоманов, який заперечував iдею української державностi, пропагуючи iдею федерацiї з Росiєю, вiддавав перевагу роз­в’язанню соцiальних проблем на шкоду нацiональним iнтересам, а розподiл територiї за етнографiчними кордонами заперечував, якщо це йшло на шкоду економiчним iнтересам.

Пропагандою ідеї соборності в Галичині займалася газета народовців «Діло». На поборницьких позиція стояли перші політичні партії Галичини: Українська національно-демократична партія, Русько-укр. радикальна партія, Укр. соціал-демократична партія.

Ідеї самостійності й соборності намагався поєднати в «Ukraina irredenta» Ю.Бачинський. Франко пiсля появи працi Бачинського написав рецензiю «Ukraina irredenta». I. Франко подав змiстовний нарис еволюцiї нашої нацiональної свiдомостi в Галичинi, iронiчно вiдгукнувся про прямолiнiйно-схематичний метод «матерiалiстичного свiтогляду», але насамкінець позитивно оцiнив працю Ю. Бачинського, яка, на його думку, була, радше, проявом нацiональної свiдомості, нiж науковим викладом.

Багатий матерiал для роздумiв про змiст поняття «соборнiсть» дає вiдома дискусiя мiж I. Франком i Лесею Українкоюна зламі 1896-1897 рр., яка загалом стосувалася питань тактики, стратегiї, перспектив українського полiтичного руху. Пiд час революцiї 1905 року в Росiї I. Франко пише «Отвертий лист до галицької української молодiжи». Вiн бачив те завдання, яке стояло перед українською iнтелігенцiєю – витворити з величезної етнiчної маси українського народу українську нацiю, суцiльний культурний органiзм, спроможний на самостiйне і полiтичне життя. I у зв’язку з цим I. Франко говорить про обов’язок галицьких українцiв допомогти надднiпрянськiй України.

М. Грушевський як історик не лише створив теоретичнi передумови для розумiння iдеї соборностi як методологiчної засади, а разом iз I. Франком захищав соборнiсть в українському полiтичному життi на сторiнках «Літературно-наукового вістника» та ін.видань на початку ХІХ ст. Щоправда, він при цьому відкидав, заперечував ідею українського П’ємонту, провідну роль Галичини, та закликав усіх відігріти національне почуття, а з ним і почуття національної спільності, солідарності у різних частинах українського народу.

Втiленням соборницької iдеї стало створення у Вiднi 5 травня 1915 р. Загальної української ради – нового полiтичного керiвництва українського руху. До складу ЗУ Ради увiйшов i СВУ, який незмiнно стояв на соборницьких позицiях, що вiдобразилося i в багатьох публiкацiях його офiцiйного органу – «Вiстника СВУ».

Соборниками були й Українські Січові Стрільці та УВО; друкованi видання УВО – «Наш шлях» i «Сурма».