33. Ідея державності в українській пресі періоду визвольних змагань 1917-1921 рр.

Процес формування укр. нації невід’ємний від ідеї державності. Ідеологи ідеї державності: Донцов (ідеолог націоналізму), Міхновський, організації й їх видання «Молодої України», «Сокола», «Січі», «Пласту», журнал «Відгуки». На жаль, вожді укр. революції Грушевський, Петлюра, Винниченко державниками не були й України без Росії не бачили.

М. Грушевський писав про незалежність, суверенність, алея к і для І. Франка, це було для нього поза межами можливого, поза потребами дня. Як і І. Франко, він захищав ідею федерації. Про це він писав в статті «Якої ми хочемо автономії й федерації» (1917), яка свідчить про наївність М. Грушевського як політика і державного діяча. Через рік, у квітні 1918 р., у збірнику «На порозі нової України» він писав про кінець московської орієнтації через криваві уроки, що їх дали російські більшовики (Крути, захоплення Києва і розстріл українців, нищення всього українського). Але в збірці «На порозі нової України» він продовжує розвивати ідею федералізму: у статті «Нові перспективи» М. Грушевський писав: «Не вважаю, як перед тим, так і тепер, самітного державного відокремлення за політичний ідеал».

Починаючи від утворення ЗУНР ідея державності перетворилася із теоретичної в практичну, стала головною засадою діяльності національного організму, а преси зокрема. Повоєнна доба почалася створенням Української військової організації (УВО), що однозначно стояла на державницьких позиціях. Три засади діяльності УВО: державність, соборність й революційна боротьба як єдиний шлях до здобуття державності. Поява УВО свідчила про еволюцію української політичної думки і зародження ідеології українського націоналізму.

Одним із найбільш визначних ідеологів і публіцистів українського націоналізму став Д.Донцов. Українську державність він обумовив сепаратизмом, відокремленням від Росії – те, чого не могли зрозуміти вожді і лідери Центральної Ради. Ідей він висловив у «Підставах нашої політики» (Відень, 1921), у програмній праці «Націоналізм» (1926), у десятках публікацій, що появилися на сторінках «Літературно-наукового вістника» і «Вістника» міжвоєнної доби. Донцов «узгодив» ідею української державності з ідеєю боротьби, з волею нації творити, з необхідністю виховувати українця іншого, нового типу. Д.Донцов гранично чітко визначив орієнтацію України – Європа, а не Росія.

34. Ідея призначення України в західноукраїнській публіцистиці хх століття.

Легенда апостола Андрія (ідея призначення України)

Національне самоусвідомлення як процес відбувається швидше, якщо цей процес супроводжується усвідомленням історичного призначення свого народу, усвідомленням причетності до здійснення чогось важливого, історичного, великої ідеї.

Давньоукраїнські літописи залишили нам легенду про апостола Андрія - мандруючи на північ, він зупинився на київських горах і сказав „на цих горах засіяє благодать Божа”. Те, що укр.земля дістала благословення від учня Христа, позитивно впливало на ментальність народу, згадки про цю легенду знаходимо у публіцистиці Донцова, Липи, Ольжича.

Вірою у єдину, вільну, самостійну Україну від Карпат до Кавказу був просякнутий маніфест М. Міхновського«Самостійна Україна». М. Ганкевич бачив призначення України в тому, щоб змінити долю народів Східної Європи. Збудувати Велику Україну і цим прислужитися людству – у цьому бачив призначення України М. Грушевський у 1918 р., у відновленні зв’язків із західним світом, що зумовлено і традиціями, і давніми навиками, і духовним спорідненням. Не в гегемонії бачив М. Грушевський покликання України, а у творенні тієї Великої України, яка гідно увійде до світової федерації.

Д. Донцов бачив призначення України у тому, щоб стати державою, стати іншою, європейською, звільнившись від багатьох традиційних негативних рис. У мiжвоєнну добу, коли Д.Донцов обґрунтовував i захищав ідеологічні засади українського нацiоналiзму, вiн менше писав про iсторичну мiсiю, про месiанство України, добре розумiючи, що це за даних умов лише можливість, але вiн переконував свою аудиторію в тому, що чинно служити цiй ідеї, вiрити в неї, є обов’язком українця-патрiота.

В. Липинський вперше як історик i публіцист порушив i обґрунтував ідею нашого посланництва. На його думку, реалізація національних хотінь неможлива без ідеї посланництва, саме ця iдея відіграла величезну роль у становленні i розвитку всіх державних нацiй. Суть же цієї ідеї вiн вбачає в тому, що провiдна верства, а за нею i вся нацiя вважають себе покликаними тими вищими силами, в якi вони вiрять. Липинський вважає, що ми мали зачатки месіанства щоразу, коли поривалися до того, щоб стати реальною, державною нацiєю, – спочатку в князівські часи, потім у часи козаччини, згодом цей месіанізм вiдроджувався в ідеях Кирило-Мефодiївського братства, але потім цей месіанізм пропав. Причини цього вiдмiнного характеру месiянiстичної творчості в українцiв є цілковитий занепад державницької ідеї, державницьких традицій в українськім громадянствi ХIХ ст.

Ю. Вассиян: визнанням шляхетного, високого і трагічного призначення України є «стояти на сторожi християнської Європи». Україна була «Марсовим полем». Українi не вдалося перетворити цю боротьбу, цю роль у позитивний державотворчий чинник своєї історії. Саме свiдома особистість з її змаганням за долю, з її героїчним творенням, з її вільним виявом душi i мораллю непереможного чину творить історію, є творцем i вищої ідеї – ідеї покликання. Основні тези: констатацiя месiанства Київської Русi; Україна як захисник європейського свiту вiд навали зi Сходу (вiд давнiших часiв i до сучасностi); неможливiсть виконання будь-якої iсторичної мiсiї без вiдновлення державностi; докази усвiдомлення свого призначення i вiра у своє покликання. Ю. Вассиян одну iз своїх найбiльших фiлософсько-публiцистичних праць не випадково назвав «Степовий Сфiнкс», маючи на увазi Україну. Як філософ, вiн не розгадав до кінця загадки степового сфiнкса (а це і є Україна) про призначення України.

Ю. Липа сприймав не лише як належне провiдну роль Київської Русi на схiдних просторах Європи, але й українську iсторiю, i свiдомiсть України (праця «Призначення України») як органiчну цiлiснiсть, що формувалася упродовж тисячолiть, адже наша iсторiя почалася не вiд пророцтва апостола Андрiя на Днiпровських кручах, а значно ранiше, бо трипiльська культура – це не просто географiчний чинник, – це прямий попередник української культури i духовностi. Липа опирався i на той факт, що нiкому не вдалося знищити iсторичний iнстинкт української раси, незнищенний iнстинкт, бо вiн опирається на культурну основу i єднiсть характеру раси.

Ольжич, згадуючи пророцтво апостола Андрія у статті „Український міт” пише про призначення України - привернути їй перше місце на Сході Європи і виправдати своє почесне місце на грані двох світів, її найближче завдання - це організація боротьби поневолених народів проти Москви. Серед iдей, що зумовлюють українську iсторичну свiдомiсть, О. Ольжич називає iдею батькiвщини, а докладнiше – iдею державного самоздійснення.