Що робити, якщо дитина не хоче говорити про насильство?

Якщо дитина не хоче говорити про насильство, слід:

• запевнити дитину, що вона буде захищена від подальшого насильства, а також від гніву гвалтівника чи інших членів сім'ї;

• пояснити, що вона буде захищена у тому випадку, якщо розповість, що сталося;

• сказати про ризик, який існує для інших дітей, молодших сестер (братів), якщо нічого не буде зроблено;

• пробудити в дитині надію, що сексуальне насильство припиниться або що гвалтівник отримає покарання, якщо дитина все розповість.

Однак навіть при встановленні хорошого, довірчого контакту дитини з дорослим, який проводить бесіду, дитина може не наважитися розкрити факт насильства. Чинити будь-який тиск на дитину не можна. Іноді дитина готова це зробити через день, кілька днів або тижнів. У разі повторного звернення дитини до фахівця необхідно її прийняти негайно. Дитина повинна знати, що двері для неї завжди відчинені. Наприкінці бесіди дитину необхідно похвалити за те, що вона розповіла про насильство, сказати, що вона правильно вчинила.

Якою має бути превентивна робота щодо запобігання насильству?

При розробці програм з профілактики сексуального насильства фахівці-психологи звертаються до наступних тем:

• прийняття дитиною самого себе (робота з самооцінкою);

• усвідомлення та вербалізація почуттів дитини, що виникають при ознайомленні з поняттям «сексуальне насильство»;

• навчання адекватних реакцій у відповідь на «хороші» і «нехороші» дотики;

• навчання прийняттю рішень із самозахисту;

• навчання асертивності, зокрема, вмінню казати «ні»;

• навчання зверненню по допому.

Превентивні програми часто звертаються до біблеотерапії. Відібрані книги повинні бути використані в програмі з профілактики насильства, і шкільний персонал повинен бути готовий до відповіді на питання, які можуть виникнути у дітей після прочитання цих книжок. Лялькотерапія або рольові ігри також слугують допоміжним засобом для роботи з дітьми, якщо їм необхідна допомога у відтворенні ситуацій, описаних в книгах.

Проте, фахівці висловлюють і сумніви щодо ефективності даних програм. Перш за все, сама по собі концепція сексуального насильства може бути складною для розуміння маленькими дітьми. При визначенні, чи мало місце сексуальне насильство, діти часто говорять неправду, коли гвалтівником є хтось із близьких людей. Також впровадження подібної програми може сприяти виникненню у дітей зайвої тривожності.

Рекомендації працівнику психологічної служби щодо проведення занять з елементами тренінгу для дітей

1. На початку прийняти спільні правила роботи (зафіксувати результат на фліп-чарті і розмістити на видному місці, використовувати при проведенні заняття, звертатись до правил на початку кожного заняття).

2. Корисно на початку циклу занять обговорити і створити з використанням технік арт-терапії плакату «Права дитини», розмістити поруч із правилами роботи, використовувати на кожному занятті.

3. Ознайомлюючи дітей із темою тренінгового заняття, основні терміни фіксувати на фліп-чарті.

4. Ввести серію запитань, результати яких фіксувати на фліп-чарті.

Наприклад: - Які види насильства було відчуто їхніми знайомими чи ними самими? - Які почуття відчували? (допомогти ідентифікувати: безсилля, образу, самотність, біль, озлобленість, неповагу до себе);

- Які можливі наслідки агресивних дій для постраждалих? (страхи, низька самооцінка, самонеповага, образа на тих, хто не допоміг, відвернувся, бажання помститися, пропуски занять; зниження успішності; дратівливість; поганий настрій; слізливість; зацькованість; думки про перехід до іншої школи; думки про самогубство та, у найтяжких, найбільш жорстоких і методичних випадках – суїцид).

Підвести дітей до розуміння та наголосити на тому що, у разі коли виникають подібні думки, необхідно, щоб дитина знала: вона має право на допомогу! Вона має йти до дорослих, котрим довіряє і котрі зможуть допомогти.

- Якщо би хтось із ваших друзів або ви постраждали від жорстокого поводження і не змогли за себе постояти самостійно, припустимо, з причини дисбалансу сили, то до кого би ви звернулися? Кому ви довіряєте?

Підвести дітей до висновку, що в школі ці дорослі, у першу чергу, - психолог школи (він спробує встановити причини і допоможе впоратись із ситуацією, емоційно підтримає) та соціальний педагог (він захищає права дітей), можливо, класний керівник або класовод, заступник директора з виховної роботи, лідери шкільної громади тощо. Кожна постраждала дитина має шукати шляхи звільнення через допомогу дорослих, фахівців і сказати собі: «Я цього не заслуговую!» Важливо викликати у всіх дітей співчуття до тих негативних емоцій, що відчуває скривджена й принижена дитина, розуміти, що на місці скривдженого може опинитися кожен.

5. Провести «мозковий штурм».

Варіанти проблемних питань для мозкового штурму

Варіант 1. Проблемне запитання «Як зупинити насильство?»

Спільно скласти можливий алгоритм дій:

. 1. Ігноруй, не відповідай емоційно, не «танцюй під дудку» агресора.

*Якщо пункт 1 не спрацював, переходь до 2, якщо і він не спрацював, переходь до 3, далі – сміливо до наступного.

2. Дай агресору можливість зупинитися (наприклад: «Якщо ти не зупинишся, я буду змушений все розповісти дорослим»).

3. Залиш цю ситуацію, піди від неї в інше місце (наприклад, зміни свій маршрут). Це не ознака слабкості!

4. Попроси допомоги. Це не ознака слабкості чи боягузтва! Ти захищаєш себе, своє здоров’я, своє життя!