2. Джерела отримання аудиторських доказів

Джерелами аудиторських доказів є:

• дані первинних документів і звітів, у яких відображається основна інформація про господарські операції;

• облікові регістри, де нагромаджується й узагальнюється інформація зі звітів та прикладених до них первинних документів з погляду їхнього економічного змісту;

• Головна книга, де відображаються залишки на початок і кінець звітного періоду й обороти за дебетом і кредитом відповідних рахунків;

• Баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал;

• інвентаризаційні матеріали (описи, порівнювальні відомості, розрахунки природного убутку);

• розрахунки, декларації, кошториси, калькуляції, договори, контракти, засновницькі документи, статут, накази, розпорядження, бізнес-плани;

• оперативна, статистична, податкова звітність;

• матеріали перевірок і ревізій, проведених органами податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, статистики, банків та ін.;

• матеріали внутрішньогосподарського контролю (внутрішнього аудиту);

• дані документального і фактичного контролю, експертних перевірок, лабораторних аналізів, контрольних вимірювань, проведених за участю аудиторів;

• письмові та усні заяви, пояснювальні й доповідні записки матеріально відповідальних та посадових осіб, суб’єктів підприємницької діяльності, замовників тощо.

Формулюючи аудиторський висновок, аудитор звичайно не здійснює суцільну перевірку всієї інформації, оскільки висновків щодо залишків на рахунку, класу операцій чи контролю можна досягти шляхом судження чи статистичної вибірки.

Отримані в ході аудиту докази необхідно обов’язково документувати, тобто відображати в робочих документах аудитора.

3. Процедури та прийоми отримання аудиторських доказів

Для збору аудиторських доказів застосовуються різні процедури. Аудиторська процедура – це певний порядок і послідовність дій аудитора для отримання необхідних аудиторських доказів на конкретній ділянці аудиту.

Аудитор отримує аудиторські докази за допомогою однієї чи кількох із вказаних нижче процедур:

1) перевірка;

2) спостереження;

3) опитування;

4) підтвердження;

5) підрахунок;

6) аналітичні процедури.

Зміст документів аудитор перевіряє суцільним чи вибірковим способом.

Перевірка правильності складання первинних документів здійснюється в наступній послідовності:

1) перевірка документів за формою;

2) перевірка документів за змістом:

3) перевірка правильності збереження первинних документів.

Перевірка правильності складання облікових реєстрів:

Мета перевірки – переконатися в тотожності записів у Головній книзі записам у журналах-ордерах, що у свою чергу, забезпечує вірогідність показників звітності.

При загальному огляді фінансової звітності аудитор використовує наступні прийоми:

1. формальну перевірку звітних форм (перевірку правильності заповнення адресної частини, наявності всіх передбачених показників, відсутності помарок, підчищень);

2. визначення тих ділянок обліку, де аудиторський ризик найбільш значний;

3. рахункову перевірку – перевірку порівнянності і взаємозв’язку показників, відбитих у різних формах фінансової звітності.

Перевірка правильності складання балансу ґрунтується на наступних основних моментах:

• дані статей балансу на початок періоду повинні відповідати даним балансу за попередній період;

• дані статей балансу на кінець звітного періоду повинні бути обгрунтовані результатами інвентаризації;

• суми статей балансу по розрахунках з фінансовими, податковими органами, установами банків повинні бути погоджені з ними і тотожні;

• дані заключного балансу повинні відповідати залишкам по рахункам Головної книги на кінець звітного періоду;

• дані балансів на початок і кінець року повинні бути порівнянні, що означає єдність методології формування однієї і тієї ж статті вступного і остаточного балансів.

Чим більше свідчень буде зібрано під час аудиту, тим обгрунтованішим буде висновок.