3.2. Онтологічний підхід до подання знань про проблемні області

В основі представлення будь–якої системи знань лежить понятійна база, сукупність концептів (понять) і відносин між ними. Наступним кроком нормалізації знань стала поява зафіксованої класифікації понять. До таких таксономій можна віднести таксономії у вигляді тезаурусів. Як система класифікація створення профільних онтологій. Так, на сьогодні можна скласти представницький список визнаних професіоналами онтологій: онтологія Sensus загальних знань базується на поняттях на природній (англійській) мові, містить більш ніж 70000 термінів і їхніх дефініцій; онтологія понять електронної комерції; глобальна онтологія продуктів і послуг (стандарт Об'єднаних націй); комерційна онтологія SCTG транспортних потоків товарів компаній; онтологія e–cl@ss підтримує обмін даними і матеріалами між продавцями і користувачами великих компаній Німеччини; онтологію товарів RosettaNet підтримують 400 комерційних компаній. Існує і широко використовується коло медичних онтологій (Galen для визначення клінічної картини; UMLS для Національної медичної бібліотеки Сполучених Штатів; ON9 для атестації відомих медичних систем по свідомо визначених параметрах). Існують також інженерні онтології; онтології діяльності підприємств; хімічні онтології.

Процес побудови моделі проблеми, орієнтованої на її розуміння людиною, називають концептуальним моделюванням [1].

Кожна проблемна область або домен має притаманну систему понять, систему "замовчування" того, що має вважатися "загальновідомим" у рамках свого домену, власні характерні властивості (атрибути), відношення та правила поведінки. Фактично концептуальна модель це посередник між замовником і розробником. Ступінь її формалізації має бути достатнім, щоб забезпечувати точність та однозначність тлумачення різними носіями інтересів у її розробленні і доступність для розуміння ними.

Опис онтології домену. Модель домену включає його понятійну базу, тобто систему понять, за допомогою якої формулюються усі аспекти проблемного простору. Вона визначає не тільки термінологію, але і суттєві відношення між поняттями та їх інтерпретацію.

У самому загальному випадку, онтологія – це угода про спільне використання понять, засобів подання предметних знань і домовленості про методи розмірковувань. Онтології подаються семантичними мережами, вузли яких є поняттями , а дуги – зв'язками чи відносинами або асоціаціями між ними.

Зміст поняття може бути охарактеризовано сукупністю спільних істотних ознак тих явищ та предметів, що позначаються найменуваннм поняття. Сукупність явищ, охоплених поняттям, називається його обсягом. Відношення забезпечують:

• узагальнення істотних ознак поняття, як механізм розширення кола охоплених понятями об’єктів і його обсяг;

• конкретизацію понять шляхом додавання істотних ознак, завдяки чому зміст поняття розширюється, а обсяг поняття звужується ;

• агрегацію, тобто об'єднання ряду понять у нове поняття, істотні ознаки нового поняття при цьому можуть бути або сумою ознак компонентів або суттєво новими;

• асоціацію як найбільш загальне відношення, що затверджує наявність зв'язку між поняттями, не уточнюючи залежності від змiсту та обсягів.

Для окремих доменiв можуть використовуватися специфічні для них відношення. Онтологія дозволяє утримувати користувача в максимально можливому просторі визначених наперед понять, зміст яких зафіксований i зрозумілий як розробнику, так i замовнику. Відносно нових i достатньо складних областей застосування онтологій передбачити повний спектр можливостей важко. В цьому допомагає механізм внесення змін у вимоги і модель у цілому.