11. Ускладнення місцевої анестезії

Основні ускладнення місцевої анестезії наведені в табл. 2.

Таблиця 2. Ускладнення місцевої анестезії

Н

Профілактика

Ускладнення

евідкладна допомога

Місцеві ре­акції гіпер- чутливості

Системні ре­акції гіпер- чутливості

Системна

токсичність

Токсична дія на ЦНС

Токсична дія на сер­цево-судин­ну систему

Порушення у техніці проведення анестезії

Попереднє визначення чутливості до місцевих анестетиків, премедикація

Попереднє визначення чутливості до місцевих анестетиків, премедикація

Попереднє визначення чутливості до місцевих анестетиків, премедикація. Застосування раціонально малих об’ємів анестетика

Попереднє визначення чутливості до препаратів, премедикація. Застосування раціонально малих об’ємів анестетика

Попереднє визначення чутливості до препаратів, премедикація. Застосування раціонально малих об’ємів анестетика

Дотримання алгоритмів дій

Припинення введення анестетика

Якщо розвинувся колапс — припинення введення ане­стетика, інгаляція 100 % киснем, за показаннями — інтубація та ШВЛ.

Інфузія розчинів кристалої­дів.

Внутрішньовенне введення адреналіну гідрохлориду (0,05—0,1 мл 0,1 % розчину), Внутрішньовенне введення метилпреднизолону (1—-2 г)

Інгаляція киснем.

Якщо потрібно — проведен­ня реанімаційних заходів

Якщо виникли судоми, вну­трішньовенне введення мідо- золаму (1—2 мг) або тіопен- тал-натрію (50—200 мг)

Інгаляція киснем. Поповнення ОЦК.

Якщо потрібно — проведен­ня реанімаційних заходів [6]

13. Знеболювання після операцій

Біль — складний психофізіологічний феномен. Кожна опе­рація — це травма для організму людини. Своєчасне та адекват­не усунення болю після операції є однією із найскладніших проблем клінічної медицини.

Методи післяопераційного знеболювання поділені на дві групи:

1. Методи усунення болю на підставі суб’єктивного відчуття хворого.

2. Методи усунення болю на підставі його постійного контро­лю та моніторингу з урахуванням скарг хворого, змін у нервовій системі та на підставі розроблених індивідуальних схем знебо­лювання залежно від виду оперативного втручання.

Методи контролю післяопераційного болю:

• запобіжна анальгезія — відвертає розвиток післяопера­ційного больового синдрому або максимально знижує його ін­тенсивність;

• збалансована анальгезія — це застосування препаратів, які діють на різні ділянки ЦНС, що відповідають за розвиток болю. Це дає змогу зменшити дози препаратів;

• анальгезія, яка контролюється пацієнтом (АКП), доз­воляє пацієнтові отримувати знеболювальний препарат тоді, ко­ли це йому необхідно з урахуванням його індивідуальних особ­ливостей. Застосовують внутрішньовенне введення опіоїдних анальгетиків (морфін, пропофол, трамадол) за допомогою спе­ціальних пристроїв — перфузорів. Знеболювання настає тоді, коли досягається індивідуальна концентрація препарату, яка усуває біль.

Для усунення післяопераційного болю застосовують три гру­пи препаратів:

1. Опіоїдні анальгетики — морфін, морфіноподібні (стадол, просидол, бупренорфін — бупранал). їх використовують при сильному болю. Уводять перорально, внутрішньовенно, внут- рішньом’язово, підшкірно.

2. Місцеві анестетики — ропівакаїну гідрохлорид, левобупі- вакаїн, бупівакаїн. їх уводять в епідуральний простір після опе­рацій на органах грудної та черевної порожнин.

3. Нестероїдні протизапальні засоби — целекоксиб, параце- тамол, диклофенак, парекоксиб (династат). Застосовують при болю малої і середньої інтенсивності.

Парекоксиб (династат) призначають у ранній післяоперацій­ний період. Ним можна замінити наркотичні анальгетики або значно зменшити потребу в них. Він знижує частоту післяопе­раційних нудоти та блювання.

Нині при виборі засобів для післяопераційного знеболюван­ня віддають перевагу сучасним ненаркотичним анальгетикам. Застосовують також комбінації різних препаратів для знеболю­вання, наприклад, морфін із місцевими анестетиками для епі- дурального введення [6; 7].