2. Політичний курс Директорії. Міжнародна політика Директорії

Політичний курс нового режиму не відзначався послідовністю.

1. Зайнявши Київ, Директорія оприлюднила ряд відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії.

2. Була прийнята постанова про звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників.

3. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав, та планував установити в Україні національний варіант радянської влади.

4. Директорією були відновлені закони УНР, зокрема закон про передання поміщицької землі селянам без викупу.

5. Вища законодавча влада відтепер належала Трудовому конгресу – свого роду парламенту, сформованому з селян робітників та інтелегенції.

Через свій непродуманий радикалізм Директорія залишалася без підтримки більшості спеціалістів, промисловців, чиновників державного апарату, без кого нормальне існування держави неможливе. Революційність стала швидко перероджуватись у руйнівну анархію.

Непослідовність курсу Директорії проявилася в розробці аграрної політики:

ü спочатку проголосила вилучення землі у поміщиків без викупу . Але цього не здійснила;

ü Директорія прагнула заспокоїти поміщиків, прийняла рішення про компенсацію поміщикам за землю ;

ü було проголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і поміщикам – цукрозаводчикам ;

ü конфіскації не підлягали й землі іноземних підданих.

В умовах громадянської війни і ітервенції, соціально-економічні реформи були відкладені.

Головним завданням Директорії стала перемога у громадянській війні.

Директорії вдалося добитися розширення міжнародних звязків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехо-Словаччина, Голландія, Ватикан, Італія. Але не вдалося налагодити нормальних відносин, від яких залежала доля УНР: Радянською Росією, Польщею, державами Антанти, їй протидіяла армія Денікіна і радянський уряд України у Харкові.

Петлюра, назвавшись головним отаманом УНР, дозволив на місцях формувати військові дивізії на чолі з отаманами .

Повсталі загони на місцях очолили Кропивницький, Григор’єв, Нестор Махно, які на місцях діяли на власний розсуд, не дотримуючись ніяких законів.

Ці збройні формування, отаманщина підривали авторитет Директорії, знесилювали її в боротьбі з червоними військами.

В кінці 1918 року завершувалась Перша світова війна і країни Антанти, які були союзниками царської Росії, вирішили допомогти Миколі ІІ реставрувати Монархію в Росії.

Кораблі країн Антанти висадилися у портах Чорного моря і почали наступ по Україні. Директорія не мала достатньо війська, щоб протистояти їм. Антанта не визнавала УНР, тому що бачила Росію «Єдиною і нероздільною» Радянська Росія, на чолі з Леніним для того щоб воювати з Антантою мали пройти по території УНР.

В листопаді 1918 р. Радянська Росія, при підтримці більшовиків України, почала вторгнення з півночі і сходу на територію України.

16 січня 1919 року Директорія проголосила війну Радянській Росії.

Директорія спробувала витіснити війська Антанти, але зазнала поразки. Директорія змушена була покинути Київ. З Петлюрою у Польщу виїжджала 15 тис. українська армія. А народ у ці дні говорив «У вагоні Директорія, під вагоном територія». Більшовики зайняли всю територію України аж до Чорного моря.