3.7.3. Буроземно-лучні ґрунти

У заплавах річок і на низьких терасах під час повеней відкладається грубоуламковий матеріал, складений з валунів, каміння, щебеню, ріні, піску. Між камінням багато пилуватих і мулуватих частинок, які створюють характерну шаруватість дрібнозему. Під різнотрав'янистими і злаково-осоковими асоціаціями, на відкритому просторі або під наметом зріджених чорно- і сіровільхових лісів, заростей верби, неглибокому заляганні корінних скельних порід, винос речовин з неглибокого (5-50 см) профілю молодих алювіальних ґрунтів практично виключений. У зв'язку з чим ґрунтоутворення відбувається у напрямку накопичення речовин і утворення зернистої структури, ключовим матеріалом якої служить бурий гумат заліза.

У заплавах і на низьких терасах, як і в бурих лісових ґрунтах, відбувається утворення залізо-гумусових комплексів, які надають ґрунтовій товщі бурого забарвлення. Отже, на формування ґрунтів річкових долин, поряд із заплавними і процесами оглеєння значно впливає буроземоутворення. Це підтверджується їх бурим забарвленням, зернистою структурою, відповідним складом гумусу та реакцією середовища.

Буроземо-лучні ґрунти, проходять декілька стадій розвитку від примітивних і малорозвинутих до повнопрофільних глибоких, які відрізняються від інших ґрунтів відсутністю диференціації профілю. Примітивні та малорозвинуті ґрунти, що сформувалися на піщано-ріньово-валунних алювіальних відкладеннях, характеризуються урізаним профілем (Hd+H+P, Hd+H+ P(h)+P), глибиною від 5 до 20 см.

Простори високогір'я, вкриті природною різнотравно-злаковою і чагарниковою рослинністю, вище верхньої межі лісів, називають гірськими луками або полонинами. Вони поширені на вершинах і схилах найвищих гір Карпат (Говерла, Піп Іван, Петрос, Смотрич, Сивуля, тощо) у геоморфологічних районах Чорногори, Свидовець, Горгани, Чивчини на висотах 1650-2061 м. Нижня межа розташування луків досить хвиляста, залежно від особливостей рельєфу вона нерідко опускається до 1200 м.

Рослинність гірських лук багатоярусна, у її складі різнотравно-злакові асоціації чергуються з представниками осок, ситників, лишайників і чагарників. За характером рослинності зона гірських лук поділяється на три підзони – верхню, середню і нижню.

Верхня підзона займає найвищу частину високогір'я масиву Чорногори (гори Говерла, Піп Іван, Петрос, Смотрич, Дземброня, тощо) на висотах понад 1800 м. Тут переважають чагарникові рослини, чорниця, брусниця, актея. Багато мохів (плевроцій, рітідіадельфус, дикран), лишайників (ісландський, оленячий мох), сфагнуму, різнотрав^’я, злаків (білоус, щучник, вівсяниця, м’ятлик, молінія). Велика кількість мохів, лишайників і чагарників при значній кількості атмосферної вологи (> 1000 мм), низькій температурі повітря (+8-12°С у липні) і короткому вегетаційному періоді (не більше 90 днів) сприяє торфоутворенню.

Середня підзона розміщена у межах абсолютних висот 1850-1750 м, нерідко знижуючись язиками до 1400-1200 м, безпосередньо до верхньої межі лісів. Тут переважають пухко- та щільнокущеві злаки (білоус прямий, щучник дернистий, м’ятлик, вівсяниця, віхалка, мітлиця, люлінія та ін), ситники (трироздільний, альпійський), осока скельна, різнотрав'я. Немало мохів і лішайників, які густим килимом вкривають поверхню між різнотрав'янисто-злаковими рослинами. На еродованих кам’янистих схилах і осипах, цирках і карах росте стланникова сосна висотою 2-3 м, але суцільної смуги вона не утворює.

За кліматичними умовами середня підзона тепліша за верхню, краще прогрівається і більшою мірою захищена від холодних, поривчастих вітрів. Тому трав'яниста рослинність тут розвинута краще.

Нижня підзона безпосередньо межує з лісовою зоною на висотах понад 1600 м. Вона являє собою вузьку несуцільну смугу ялівцевих чагарників і ялинкового рідколісся, в багатьох місцях перекриту язиками різнотравнозлакової рослинності, що вкриває крутосхили і обривисті береги руслових потоків.

Більш розвинуті буроземно-лучні ґрунти за глибиною гумусового шару (Н+НР) поділяються на неглибокі – 20-50; середньоглибокі – 50-70 і глибокі >70 см. Усі вони на певній глибині оглеєні (Hd+H+HPgl+Phgl).