Основні типи ґрунтів зони Сухого Степу, їх діагностика і агровиробнича характеристика

Основними ґрунтами зони сухого Степу є темно-каштанові солонцюваті ґрунти. Загальна їх площа становить 1207,5 тис га (2.8%), в тому числі орних земель – 1089.4 тис.га. Каштанових солонцюватих ґрунтів значно менше – 219.4 тис.га (0,5%), у тому числі орних – 151тис.га.

Є в зоні також лучно-каштанові солонцюваті ґрунти, яких нараховують 61,9 тис.га, у тому числі ріллі – 49,1 тис.га. Площа подів становить 10,8 тис.га, вони представлені переважно лучно-каштановими поверхнево-оглеєними ґрунтами, серед яких зустрічаються глеюваті і глейові, карбонатні та різного ступеня осолодіння (глеєсолоді).

Досить багато еродованих, навіяних, вторинно-олучнілих і засолених ґрунтів. Є солончаки, солонці та солоді.

3.5.1. Каштанові ґрунти та їх класифікація (Castanozems Haplic)

Згідно з класифікацією (табл. 3.54), за глибиною горизонтів (Не+Нрі) і характером гумусового профілю каштанові ґрунти поділяються на чотири підтипи: темно-каштанові солонцюваті, каштанові солонцюваті, а також темно-каштанові і каштанові вторинно поверхнево-солонцюваті. У перших гумусовий шар глибиною 40-45 см із слабкими ознаками фізичної солонцюватості, у других – 35-40 см, з середнім і сильним проявом ознак фізичної солонцюватості.

Таблиця 3.54 – Класифікація каштанових ґрунтів Сухого Степу України (Український науково-дослідний інститут ґрунтознавства і агрохії ім. О.Н.Соколовського, 1988 р.)

Підтип	Рід	Вид
Темно-каштановий Темно-каштановий солонцюватий Каштановий солонцюватий Темно-каштановий та каштановий вторинно поверхнево-осолонцьовані	Модальний, карбонатний, еродований, намитий, навіяний, плантажований, вторинно зосолений, вторинно олучнілий, вторинно олучнілий зосолений, мочаристий	За ступенем осолонцювання, еродованості, засолення, глибиною гумусового шару і вмістом гумусу, глибиною залягання, ступенем намитості чи навіяності, карбонатів і рівнем підґрунтових вод, верхнього сольового горизонту, глибини карбонатів і рівнем підґрунтових вод, ступенем намитості чи навіяності

Вторинно-поверхнево осолонцьовані ґрунти мають будову профілю аналогічну з темно-каштановими і каштановими ґрунтами, але внаслідок зрошення мінералізованими артезіанськими водами, їх орний шар засолений і перетворився на безструктурну злиту масу, у вологому стані – вязку, липку, у сухому - злиту та дуже щільну. Тому їх запропоновано виділяти на рівні підтипу.

Наступною таксономічною одиницею класифікації ґрунтів є рід. Найбільш поширеними родами каштанових ґрунтів є такі:

– Модальні (звичайні) виділяють у всіх підтипах. Ознаки і властивості відповідають основним характеристикам підтипу. У найменуванні каштанових ґрунтів назву даного роду не вказують.

– Солонцюваті – в межах гумусового шару мають солонцюватий ущільнений горизонт з вмістом обмінного натрію понад 3% від ємності вбирання.

– Карбонатні – характеризуються стійким поверхневим «закипанням» від 10% НС1. Карбонати присутні у всьому профілі, починаючи з поверхні.

• Еродовані – відрізняються від модальних частковою або повною відсутністю верхніх генетичних горизонтів, втрачених внаслідок водної або вітрової ерозії.

– Намиті – зустрічаються на шлейфах, схилах і днищах балок, де формуються за рахунок делювіального намиву. Гумусовий горизонт, порівняно з модальними ґрунтами, глибший на 30 см і більше, часто шаруватий.

– Навіяні – це ґрунти, на поверхні яких відклався дрібнозем, перенесений вітром, глибиною 30 см і більше.

• Вторинно засолені – поширені на зрошуваних ділянках, утворюються при поливі мініралізованими водами. Розчинні солі концентруються в межах ґрунтового профілю, зумовлюючи іноді утворення на поверхні ґрунту сольової кірки.

• Вторинно олучнені – поширені на зрошуваних або підтоплених ділянках. Якщо підґрунтові води піднялися до 3-5 м, ґрунти відносять до вторинно лучнуватих, а якщо понад 3 м – до вторино лучних.

Розподіл каштанових ґрунтів на види здійснюють за такими показниками.

За ступенем солонцюватості (вмістом обмінного натрію, % від ємності катіоного обміну):

• слабосолонцюваті - 1-3 %;

• середньосолонцюваті - 3-6%;

• сильносолонцюваті - 6-10%;

• солонці - понад 10%;

За ступенем еродованості:

• слабоеродовані – змито або дефльовано до половини гумусового горизонту, втрачено до 20% гумусу, орний шар складається з нижньої частини гумусового горизонту;

• середньоеродовані – змито або дефльовано понад половину або увесь гумусовий горизонт, втрачено 20-40% гумусу, орний шар складається з гумусового і перехідного горизонтів;

• сильноеродовані – змито або дефльовано гумусовий і частково або повністю перехідний горизонт, втрачено 40-60% гумусу, орний шар складається з перехідного горизонту

За ступенем засолення: слабо-, середьо- і сильнозасолені.

За глибиною гумусового шару (Не+Нрі)

• глибокий > 50 см;

• середньоглибокий 30-50 см;

• неглибокі < 30 см;

За містом гумусу:

• слабогумусовані <3%

• малогумусні > 3%

За глибиною залягання верхнього сольового горизонту:

• солончакові 0—ЗО см

• високосолончакові 30-50 см

• солончакуваті 50-100 см

• глибокосолончакуваті 100-150 см

• несолончакуваті >150 см;

За глибиною залягання карбонатів:

• висококарбонатні – лінія «закипання» від 10 % НСІ в орному шарі;

• глибококарбонатні – лінія «закипання» у ґрунтотворній породі.

За глибиною рівня підґрунтових вод:

• глеюваті – 1,5-2,0 м;

• глейові – 1,0-1,5 м;

• сильноглейові – 0,5-1,0 м;

• поверхнево-оглеєні – з поверхні.

За ступенем намитості (глибиною шару акамуляції, який складається з продуктів водної ерозії):

• слабонамиті – до 25 см;

• середньонамиті – 25-50 см;

• сильнонамиті – понад 50 см.

За ступенем завіяності (глибиною шару акумуляції, який утворився з продуктів дефляції):

• слабозавіяні – до 25 см

• середньозавіяні – 25-50 см

• сильнозавіяні > 50 см

Виділяють також літологічні серії: лесові, лесовидні, лесовидні підстелені різними породами; лиманно-морські, червоно-буроглинисті, тощо; варіанти: цілинні, освоєні, окультурені, зрошувані, дреновані; різновиди – виділяють за механічним складом.