Склад і властивості лучно-чорноземних ґрунтів

За гранулометричним складом найбільш поширеними в лісостеповій зоні є лучночорноземні легко- (36,8%) і середньосуглинкові (31,9) ґрунти, в степоовій зоні – легкоглинисті (29%), а в смузі, що прилягає до Полісся 2,3% припадає на піщані і супіщані різновидності.

Фізико-хімічні показники лучно-чорноземних ґрунтів близькі до чорноземів, поряд з якими вони залягають. Вміст гумусу в орному шарі залежно від гранулометричного складу коливається в межах 3-6%. Ґрунтовий вбирний – комплекс на 70-85%, насичений кальцієм, тому ґрунти мають нейтральну або слабко лужну реакцію ґрунтового розчину.

В солонцювато-солончакуватих ґрунтах підвищений вміст обмінного магнію. В поверхнево солонцюватих відмінах вміст обмінного натрію коливається в межах 5-11, а в глибоко-солонцюватих 5-30%, від ємності вбирання.

За складом солей солонцювато-солончакуваті ґрунти переважно хлоридно-сульфатні кальцієво-натрієві і мають лужну реакцію (рН_{Н 0} 8-9).

За валовими формами поживних речовин лучно-чорноземні ґрунти наближаються до чорноземів, а в зоні недостатнього зволоження навіть перевищюють їх. Не поступаються вони чорноземам і за вмістом рухомих поживних речовин.

В цілому лучно-чорноземні ґрунти потенціально родючі, однак ефективне їх використання потребує застосування диференційованих агротехнологічних заходів залежно від їх генетичної природи.

Сільськогосподарське використання і заходи підвищення родючості чорноземів Лісостепу

Чорноземи типові і вилуговані займають широкі рівні площі та слабопохилі схили вододілів, слабко і помірно розчленованих балками корінного плато та високих терас. Вони відносяться до найродючих ґрунтів, багаті на зольні елементи і азот, мало- і середньогумусовані. Мають сприятливі водноповітряні та в більшості випадків теплові властивості.

Розміщені у сприятливих кліматичних умовах і придатні під усі зернові, кормові, технічні і овочеві культури, а також під плодові, ягідні і лісові насадження. Меліорацій не потребують, однак за неправильного с/г використання швидко втрачають потенціальну і, як наслідок, ефективну родючість. Для підтримання її на оптимальному рівні в першу чергу тут необхідно накопичувати і раціонально використовувати вологу – бо основним джерелом її є атмосферні опади.

За умов відповідної контурно-меліоративної організації території, спеціалізованих сівозмін водно-повітряні і біологічні властивості регулюються своєчасним і відповідним способом обробітку на глибину, що відповідає біологічним особливостям вирощуваних культур. Переважно застосовується комбінований обробіток – поєднання оранки, плоскорізного, чизельного поверхневого та ін.

Нагромадження і зберігання вологи забезпечує безполицевий, і плоско-різальний обробіток, особливо доповнений щілюванням або кротуванням, які направлені на руйнування ущільненого підорного горизонту Оранку проводять переважно під просапні культури, поєднуючи з внесенням гною, компостів та інших органічних добрив.

Для підтримання сприятливого водно-повітряного режиму слід регулювати структурність ґрунту, підтримуючи її у грудочкувато-зернистому стані. Це дає змогу забезпечити оптимальну щільність орного шару на рівні 1,1-1,3 г/см³. Досягається покращення агрофізичних властивостей своєчасним обробітком, насиченням сівозміни багаторічними бобовими травами, угноєнням в нормі 12-14 т/га сівозмінної площі, чим забезпечується бездефіцитнії баланс гумусу

На чорноземах вилугованих, а за наявності вторинної кислотності, і на чорноземах типових застосовують підтримуюче вапнування або дефекатування, в дозах, що забезпечують нейтралізацію мінеральних фізіологічнокислих добрив. Крім регулювання кислотності, вапно позитивно впливає на насиченість ґрунтового вбирного комплексу катіонами кальцію та магнію, за рахунок яких стабілізується колоїдно-гумусовий стан і структурність ґрунту. Економічно вигідно застосовувати місцеві м'які вапнякові породи – лучний мергель, мергелі Київського ярусу, м'яку крейду, вапнякові туфи, дефекат.

З мінеральних добрив в першу чергу необхідно вносити фосфорні і азотні, а потім, особливо під технічні та овочеві культури, і калійні. Вносити їх треба локально, стрічковим способом або екраном. Найкраще під час посіву у рядки та підживлення.

Проте досить часто на вододільних плато та високих тересах чорноземи типові залягають у мікрокомплексі із западинними ґрунтами, що знижує високу продуктивність та погіршує умови ведення землеробства на них. Основний фон, представлений чорноземами типовими мало- і середньогумусними на лесах, в западинах – лучно-чорноземні, чорноземно-лучні, осолоділі ґрунти і солоді.

В западинах застоюється вода, перезволожуються ґрунти, що затримує сівбу ранніх ярих, зумовлює часте вимокання озимих, викликає нерівномірний розвиток і достигання культур, погіршує умови міжрядного обробітку та збирання врожаю.

Використовуються (ділянки в цілому) під всі зернові, технічні, кормові і овочеві культури, під плодові, ягідні, і лісові насадження. Однак, в дуже глибоких, довготривало перезволожених западинах виключаються озимі, ранні ярі культури і плодові.

Найважливішим агрозаходом на западинних ґрунтах є поліпшення водного режиму та їх вапнування. Ефективним заходом у боротьбі з ґрунтовими „блюдцями” і для запобігання розмиву технологічних колій проводять суцільне щілювання на глибину 50-60 см через 5-6 м по лініях, близьких до горизонталей місцевості, навхрест або по діагоналі.

З метою забезпечення захисту від водної ерозії поздовжні сторони полів і лісосмуги на них розміщують впоперек схилів, аналогічно проектуються буферні смуги на зайнятих парах, застосовують тільки ґрунтозахисні технології вирощування культур, засновані на обробітку без обертання скиби, доповнюючи його щілюванням. Посів також здійснюють впоперек схилу.

Із засобів біологізації слід застосовувати азотфіксуючі (ризоторфін, азотобактерин, ризоаргин) і фосформобілізуючі препарати (альбобактерин, поліміксобактерин та ін.).