Склад і властивості дернових ґрунтів

Дерново-карбонатні ґрунти за механічним складом переважно легко- (37,4%) і середньо суглинкові (33,8) різновиди. Супіщані займають 19,6, важко суглинкові 19,8, а глинисто-піщані – 1,2% (Д.І.Ковалишин, 1988).

Залежно від механічного складу змінюються їх водно-фізичні властивості. Щільність ґрунту у глинисто-піщаних різновидів коливається в межах 1,45-1,68, легкосуглинкових 1,20-1,35 і важко суглинкових 1,18-1,25 г/см³.

Важчання механічного складу супроводжується збільшенням загальної пористості в орному шарі з 44 до 55%, зменшенням пористості аерації, з 34 до 26%, найменша вологоємність зростає з 40 до 70 мм. Однак максимально можливі запаси змінюються слабо і в шарі 0-100 см становлять 170-175 мм.

Вміст гумусу в орному шарі глинисто-піщаних і супіщаних різновидів становить 2,0-2,5%, легкосуглинкових 2,7-4,0%. Тип гумусу (табл. 3.11) фульватно-гуматний (Cгк : Сфк = 1-2) або гуматно-фульватний (0,5-1).

В складі гумінових і фульвокислот переважають фракції зв'язані з кальцієм.

Ступінь насиченості основами становить 90-95%. Місткість вбирання коливається в межах 30-50 мг-екв на 100 г ґрунту. Реакція ґрунтового розчину нейтральна або слабо лужна (рН_H2O 7-8).

За валовим хімічним складом профіль диференційований слабо. Порівняно з дерново-підзолистими ґрунтами вони містять менше SiO₂ і більше СаО. З глибиною кількість кальцію зростає, а всіх інших оксидів зменшується. Ґрунти бідні на бор, мідь, кобальт, цинк, проте багаті елементами азотного і зольного живлення рослин, однак фосфор в них зв'язаний карбонатами у важкодоступні форми.

Основними заходами підвищення їх родючості є збереження і накопичення вологи та збільшення рухомості поживних речовин, що досягається правильним своєчасним обробітком ґрунту, застосуванням фізіологічно кислих форм мінеральних добрив – суперфосфату, сирих калійних солей, внесення бору, міді, кобальту.

В землеробстві використовують ґрунти, в яких твердий пласт крейди залягає глибше 25-30 см. При меншій глибині профілю ґрунти малопридатні для вирощування сільськогосподарських культур.

Типові дерново-карбонатні ґрунти з розвинутим профілем мають високу природну родючість і відносяться до кращих ґрунтів Полісся, на них вирощують озиму пшеницю, цукровий буряк, кукурудзу, проте, вони малопридатні під картоплю і зовсім непридатні під люпин, льон, хміль і плодові насадження.

Таблиця 3.11 – Вміст і груповий склад гумусу дернових ґрунтів

Генетичний горизонт, глибина, см	Загальний вміст гумусу, %	С органічний в ґрунті, %	Сгк	Сфк	Сзалишку	сгк/сфк	Тип гумусу
			% до загально C
Дерново-карбонатний легкосуглинковий на елювії крейдяних порід (М.Б. Лісовий, 1979)
Hк 0-10	3,32	1,93	41,8	38,9	19,3	1,07	фульватно- гуматний
НРк 21-30	1,50	0,87	37,9	39,1	23,0	0,97	гуматно- фульватний
Дерновий скелетний щебнисто-супіщаний на водно-льодовикових відкладах підстелених ґрунтами (Л.В. Крючков, 1974)
Нд 2-12	1,83	1,06	26,3	56,5	17,2	0,47	фульватний
РНд 25-35	1,13	0,66	25,0	54,3	20,8	0,46	фульватний

Дерново-літогенні (скелетні) ґрунти за механічним складом щебнисто- супіщані з переважанням у складі дрібнозему грубого пилу, містять багато каміння і щебеню, кількість якого з глибиною збільшується.

З даними Д.І.Ковалишин (1988) з підвищенням ступеня вивітрювання породи у верхньому горизонті зростає вміст SiО₂ (79%), зменшується кількість Аl₂О₃ (8,6%). В породі різко зменшується вміст кремнезему (55%) і збільшується кількість інших оксидів, особливо алюмінію (25%) і кальцію (6%). Заліза мало по всьому профілю. Співвідношення SiО₂:R₂О₃ знижується з 7,5 в горизонті Нд до 2 в породі (табл. 3.12).

Ґрунти мають високу рівноважну щільність (1,43-1,66 г/см³), несприятливу для сільськогосподарських культур. Щільність твердої фази 2,60-2,71 г/см³, загальна пористість орного шару – 49-54, аерації – 44-48% ґрунти здатні до самоущільнення після обробітку.

Максимальна гігроскопічність становить 1-1,2% водопроникність – 10 мм/хв.. Ґрунти відносяться до «теплих» з підвищеною сухістю. Весняні польові роботи на таких ґрунтах починають на 2-3 тижні раніше, ніж на грунтах важкого механічного складу. Влітку такі ґрунти висихають і рослини відчувають нестачу вологи.

Таблиця 3.12 – Валовий хімічний склад дернових скелетних ґрунтів на кристалічних породах (Д.І. Ковалишин, 1988)

Показники	Генетичний горизонт
	Нд	НРд	Рд
Шар ґрунту, см	0-10	10-20	20-50
Вміст оксидів, %
SiО2	78,8	67,8	55,2
АІ2О3	8,6	16,9	25,9
Fe2О3	1,9	1,7	2,3
CaO	2,2	4,0	6,1
MgO	0,9	1,6	2,5
Na2О	0,9	1,5	1,9
K2О	1,2	1,2	1,0
SiО2: R2О3	7,5	3,6	2,0

Валовий хімічний склад дерново-борових ґрунтів тісно пов'язаний з механічним. В них понад 90% SiО₂, близько 2% Al₂ O₃ і коло 0,5% Fe₂O₃. Оксиди основних металів становлять частки відсотка.

Ґрунти містять багато марганцю (9,5 мг на кг ґрунту), титану. Мають підвищений вміст бору, міді, кобальту, барію та інших мікроелементів.

Вміст гумусу 1,1-1,8%. Тип гумусу фульватний (С_гк: С_фк < 0,5). В складі гумінових і фульвокислот переважають фракції, зв'язані з рухомими півтора оксидами.

Ґрунти насичені основами на 75-80%, реакція ґрунтового розчину нейтральна (рН_H2O 7-7,3) ємність вбирання досить висока - 15-20 мг екв на 100 г ґрунту.

Отже, дерново-літогенні ґрунти досить родючі, але внаслідок кам'янистості вони мало придатні для вирощування сільськогосподарських культур.

Дерново-борові ґрунти формуються на давньоавілюальних водно льодовикових відкладеннях піщаного і глинисто-піщаного механічного складу. Відносяться до інтразональних ґрунтів, бо поширені як на Поліссі, так і в Лісостепу та Степу України, на терасах річок. Формуються під зрідженими сосновими лісами з слаборозвиненою трав'янистою рослинністю. Після знищення лісів вони легко піддаються дефляції. До сільськогосподарських угідь залучено близько 50 тис. га. За даними Д.І.Тихоненка, Д.І.Ковалишин (1988) дерново-борові ґрунти піщаного або глинисто-піщаного механічного складу. Серед фракцій механічних елементів переважають грубий і середній пісок. Містять невелику кількість мулу і глини (2-8%). Максимум вмісту мулу припадає на верхній генетичний горизонт і поступово зменшується з глибиною, досягаючи мінімуму в материнській породі. В псевдофібрах і ортзандах кількість глинистої фракції зростає до 10-20%.

Дерново-борові піщані ґрунти дуже бідні на мікроелементи, особливо на бор, мідь, цинк, кількість яких становить тисячні і десятитисячні частки відсотка.

Вміст обмінних кальцію і магнію низький в орному шарі - 2-6 мг-екв на 100 г ґрунту і знижується в глибше розташованих горизонтах. Насиченість ґрунтів основами в розораних ґрунтах 70-85, а в ґрунтах під лісом 40-60%. Ґрунти характеризуються слабо кислою реакцією ґрунтового розчину (рН 6-6,5).

Ґрунти містять 0,6-1% гумусу, вміст якого різко зменшується з глибиною. Склад гумусу фульватний С_гк : С_фк = 0,5-0,8. Ґрунти бідні на елементи живлення. Валовий вміст азоту становить 0,02-0,03 фосфору 0,07-0,09 і калію 0,5-1,0%. Це свідчить про низьку потенціальну родючість даних ґрунтів.

Дерново-глейові ґрунти залягають на понижених елементах рельєфу в заплавних і надзаплавних терасах річок, в широких і неглибоких слабостічних пониженнях вододілів на території боліт, формуються на алювіальних, флювіогляціальних суглинкових відкладах під лучною, лучново-болотною і дерев'янистою рослинністю в умовах надлишкового постійного підґрунтового і періодично поверхневого зволоження. Це обумовлює оглеєння їх профілю, яке проявляється у вигляді сизих, іржавих і вохристих плям та розводів, наявність залізисто марганцевих конкрецій, знебарвлення піску, а в суглинкових різновидах – з'являється в'язкість і здатність до прилипання. На властивості і будову дернових ґрунтів, сформованих в заплавах рік, впливає намулок паводкових вод, що періодично вкривають заплаву.

Залежно від ступеня вираженості глейового процесу виділяють такі види ґрунтів: глеюваті, глейові і поверхнево глейові. До глеюватих відносять ґрунти, в яких оглеєна тільки порода, в назві ґрунту це опускається.

В глейових ґрунтах оглеєним є весь профіль (табл. 3.13), під перехідним горизонтом залягає сизий і в'язкий глей. За гранулометричним складом ґрунт відноситься до піщано-легкосуглинкових, вміст мулу і фізичної глини поступово зменшується з глибиною і знову підвищується у ґрунтотворній породі. За кислотністю він належить до слабо кислих (рН сольовий 5,5-5,8), а за гідролітичною кислотністю – близький до нейтральних (1,0-2,8 мг-екв на 100 г ґрунту), вміст гумусу – середній (4%).

У слабкоповерхнево-оглеєних різновидах оглеєння починається з поверхні. Характеризується наявністю рідких іржаво-вохристих плям і дрібних залізисто-марганцевих конкрецій. В середньо-поверхнево-

Таблиця 3.13 – Характеристика дернових глейових ґрунгів на водно-льодовикових відкладеннях (Атлас почв Укринской ССР, 1979г.)

Показники	Генетичний горизонт
	Hgl	HPgl	Pgl	pGl
Шар ґрунту, см	4-10	20-30	50-60	100-110
Вміст часток, %
<0,01 мм	25,0	24,0	17,3	29,3
<0,001 мм	17,3	16,3	13,4	19,7
рН солевий	5,5	5,5	5,8	5,7
Сума увібраних катіонів, мг-екв на 100 г ґрунту	16,0	10,5	8,1	7,6
Гідролітична кислотність, мг-екв на 100 г ґрунту	2,8	2,0	1.1	1,0
Ступінь насиченості основами, %	75	82	87	85
Гумус (за Тюріним),%	4,0	3,4	0,2	0,2

оглеєних ґрунтах є велика кількість грубих залізисто-марганцевих бобовин.

За ступенем розвитку профілю виділяють дерново-глейові ґрунти (Н+НР =50 см) і дерново-глеюваті (Н + НР > 50 см). Такі ґрунти займають центральну рівнинну частину заплав річок Дніпра, Десни, Прип'яті і заплави невеликих річок. Зустрічаються на вододілах, де формуються на озерних відкладеннях.

Якісна оцінка дернових ґрунтів свідчить, що їх потенціальна родючість досить низька і залежить від потужності горизонтів Н+НР, механічного складу і породи, на якій вони утворились (табл. 3.14). Бал бонітету коливається від 40 у дерново-карбонатному ґрунті до 11 у дерново-борових на перевіюваних пісках.

Дернові ґрунти в більшості випадків використовуються як природні кормові угіддя. Кормова цінність неосушених луків низька, бо переважають осоки, кислі злаки і неїстівне різнотрав'я. Під оранку їх освоєно не більше 20%, а вся інша площа – це пасовища і сінокоси.

Першочерговим заходом покращення таких луків є регулювання рівня підґрунтових вод, оранка болотним плугом на глибину 25-30 см з наступним добрим подрібненням дернини важкою дисковою бороною. Дернові борові піщані ґрунти краще залишати під лісом.

Таблиця 3.14 – Якісна оцінка (бонітування) найбільш поширених дернових ґрунтів Полісся України

(А.і.Сірий, 1985)

Грунти	Основні типові критерії											Середній бал			Поправки на
	гумус		азот		фосфор		калій		ммзпв						кислотність		гідроморфність		скелетність		Клімат		Бонітет грунтів
	т/га 0-100 см	бал	мг/100 г	бал	мг/100 г	бал	мг/100 г	бал		мг 0-100 см	бал
Дерново-карбонатний глибокий хрящувато-слабощебнистий піщано- легкосуглинковий на елювії маргелю	156	31	5,9	59	1,3	22	6,2	36		148	74			45							0,95		0,93		40
Дерново-карбонатний малопотужний хрящевато-середньощебнистий піщано-легкосуглинковий на елювії мергелю	89	18	2,9	29	1,0	17	3,7	22		106	53			28							0,80		0,93		21
Дерновий глейовий неглибокий супіщаний	183	37	6,3	32	3,4	14	5,0	29		146	73			37			0,92		0,61				0,91		19
Дерновий опідзолений глейовий глибокий супіщаний	298	60	11,1	56	6,9	28	6,4	38		157	79			52			0,96		0,61				0,91		28
Дерновий глейовий карбонатний супіщаний	330	66	14,2	71	3,8	13	6,7	39		159	79								0,61				0,91		30
Дерново-боровий на перевіюваних пісках: піщаний глинисто-піщаний	38 46	8 9	2,0 2,4	10 12	2,4 3,0	10 12	1,9 2,2	11 13		82 126	41 63			16 22			0,74 0,85						0,91 0,91		11 17