Розділ IV основи організації і проведення лікувально-евакуаційних заходів у підрозділах і частинах

З історії військової медицини відомо, що різноманітні форми і ме­тоди організації лікувально-евакуаційного забезпечення військ зводились до двох основних систем за домінуючою ознакою:

1. намагання лікувати поранених і хворих безпосередньо біля району бойових дій;

2. прагнення евакуювати їх із місця бойових дій у тил країни.

Тому вони й були названі системою лікування на місці та евакуа­ційною системою лікування. Перша система більше відповідала умовам мирного часу, коли кваліфіковане лікування потерпілих у більшості ви­падків проводиться в тому лікувальному закладі, що розташований по­ряд із місцем поранення або захворювання. Її позитивними моментами є те, що поранених і хворих лікують одні й ті ж медичні працівники, відсутній вплив на них несприятливих факторів, що виникають при транс­портуванні. Але наявність значної кількості потерпілих поблизу району бойових дій негативно впливала на моральний стан військ, сковувала їх маневреність, відволікала сили і засоби для захисту поранених та хво­рих, крім того, виникала загроза повторних уражень потерпілих і навіть знищення медичних закладів. Тому зі збільшенням санітарних втрат і роз­витком транспортних засобів почала переважати евакуаційна система лікування, яка поєднувалася все ж таки із системою лікування в ближнь­ому тилу, що сприяло скороченню термінів повернення поранених та хво­рих у бойові частини. Але евакуація часто відривалася від лікування, внаслідок чого часто виникали суттєві ускладнення здоров'я потерпі­лих. І тільки в роки Першої світової війни (1916 р.) військово-польовий хірург Володимир Андрійович Оппель запропонував систему етапного лікування, сутність якої полягала в максимальному наближенні кваліфі­кованої медичної допомоги до поранених і поєднанні лікування з евакуа­цією в тил. А перед Другою світовою війною сформувалася і в ході її -діяла вже вдосконалена система етапного лікування поранених та хво­рих з евакуацією їх за призначенням, яка діє і донині.

Відповідно до конкретних умов бойової обстановки і можливос­тей військово-медичної служби, вичерпну медичну допомогу надають у шпиталях, відстань до яких від району бойових дій — десятки кілометрів, а інколи й більше. З метою якнайшвидшої доставки потерпілих у шпи­таль і недопущення значного погіршання стану здоров'я поранених та

хворих організовуються і проводяться: своєчасний і безперервний пошук поранених (уражених), надання їм медичної допомоги безпосередньо на місці поранення (ураження) і вивезення (винесення) їх із поля бою (з осеред- ку масових санітарних втрат); проведення швидкого і щадного траспорту- вання поранених (уражених) у тил (медична евакуація) з наданням медич- ної допомоги в попередньо розгорнутих на шляхах евакуації медичних пунктах або ліі^вальних закладах (етапи медичної евакуації^-). Доставле- них поранених та хворих у шпиталях повноцінно лікують, на цьому комп- лекс лікувально-евакуаційних заходів завершується.

Сучасна система лікувально-евакуаційних заходів передбачає роз- поділ медичної допомоги і лікування поранених та хворих у діючій армії на окремі, чітко визначені лікувально-профілактичні заходи, які прово- дяться на етапах медичної евакуації (ЕМЕ). Етапи медичної евакуації— це сили і засоби медичної служби, які розгорнуті на шляхах медичної евакуації для приймання і сортування поранених та хворих, надання їм медичної допомоги і підготовки за показаннями до медичної евакуації. До основних ЕМЕ належать медичний пункт полку, окремий медичний батальйон дивізії або окремий медичний загін та військові шпиталі. Ета- пом медичної евакуації може бути і медичний пункт батальйону, коли він в умовах оборонного бою розгорнутий для роботи на місці. За винятком МПБ, усі ЕМЕ розгортаються за єдиною принциповою схемою і мають функціональні підрозділи для приймання і сортування поранених та хво- рих, проведення їм спеціальної обробки, надання медичної допомоги,

госпіталізації (починаючи з омедб), ізоляції інфекційних хворих, ліку-

вання та евакуації (схема 4.1).

Кожному ЕМЕ перед початком роботи за розпорядженням стар­шого медичного начальника встановлюється визначений обсяг медичної допомоги — сукупність лікувально-евакуаційних заходів-, який може бути скороченим або розширеним залежно від умов бойової та медичної об­становки. Рубіж (район) розгортання кожного ЕМЕ вказується старшим медичним начальником, а конкретне місце (майданчик) розгортання зат­верджується відповідним командиром. Наприклад, рубіж для розгортан­ня МПП встановлює начальник медичної служби дивізії, а конкретне місце розгортання затверджує командир полку.

Система лікувально-евакуаційного забезпечення військ передба­чає розчленування процесу надання медичної допомоги на окремі види. Кожен вид медичної допомоги включає визначений перелік лікувально- профілактичних заходів, які проводять особи, що мають відповідну ме­дичну підготовку та оснащення, з урахуванням місця її надання. Усього є п'ять видів медичної допомоги: перша медична, долікарська або фельд­шерська, перша лікарська, кваліфікована і спеціалізована.

Мета першої медичної допомоги — тимчасове усунення явищ, що виникли внаслідок поранення або захворювання (ураження) і загрожу­ють життю пораненого чи хворого, а також запобігання можливим уск­ладненням. Надається допомога найчастіше на місці поранення (захво­рювання) в порядку само- або взаємодопомоги, а також санітаром, водієм- санітаром, санітарним інструктором.

Надаватися перша медична допомога може і на ЕМЕ, наприклад, коли уражених забирають із осередку масового ураження відразу на ЕМЕ, що розгорнувся поряд для їх приймання. При наданні цього виду допомо­ги насамперед використовують вміст засобів індивідуального медичного оснащення (АІ, ІПП, ППІ) потерпілого, а потім — майно із сумки саніта­ра чи військової медичної сумки санітарного інструктора. При необхід­ності треба застосовувати і підручні засоби, наприклад, саперні лопат­ки, лижі, лижні палки, дошки тощо — для транспортної іммобілізації кінцівок; стрічки з тканини — для обгортання з метою зупинки кровотечі.

Долікарська (фельдшерська) медична допомога доповнює першу медичну допомогу. Метою її є також боротьба з розладами, які загрожу­ють життю поранених та хворих. Надається фельдшером та санітарним інструктором МПБ з використанням майна МПБ, а також підручних за­собів. У деяких випадках надається і в МПП.

Перша лікарська допомога надається лікарями МПП або омедб не пізніше ніж через 4-5 годин з моменту поранення (ураження). Мета її— усунення наслідків ураження або захворювання, які загрожують життю поранених та хворих (шок, асфіксія, кровотеча, ранова інфекція); надання

їм невідкладної допомоги та підготовка поранених і хворих до евакуації на наступні ЕМЕ. Повний обсяг першої лікарської допомоги складається із двох груп заходів:

1. невідкладні заходи, які проводяться при станах, що загрожують життю поранених та хворих;

2. заходи, проведення яких може бути відстроченим на деякий час.

Скоротити обсяг першої лікарської допомоги можна за рахунок

заходів другої групи.

Кваліфікована медична допомога надається досвідченими лікаря- - ми — хірургами та терапевтами — в омедб або окремих медичних заго- нах та у військових шпиталях. Оптимальний термін надання кваліфіко- ваної медичної допомоги пораненим та хворим, госпіталізованим у ці заклади, не повинен перевищувати 8-12 годин із моменту поранення, а в деяких випадках, наприклад при ураженні ОР, може бути значно корот- шим. Мета її — усунення наслідків поранення або захворювання, які загрожують життю, запобігання розвитку можливих ускладнень та ство- рення оптимальних умов для лікування потерпілих, підготовка до подаль- шої евакуації тих, хто потребує тривалого лікування.

В омедб запишаються на лікування легкопоранені та легкохворі (термін лікування — 7-10 діб), а також тимчасово лікуються нетранспор- табельні поранені й хворі.

Спеціалізована медична допомога надається лікарями-фахівцями у військових шпиталях та лікувальних центрах МОЗ України з метою лікування до повного одужання або іншого наслідку.

Важливими умовами реалізації сучасної лікувально-евакуаційної си- стеми є наступність і послідовність у наданні медичної допомоги при ліку- ванні на ЕМЕ. Тому вже в мирний час увесь особовий склад медичної служ- би, відповідно до рівня підготовки, повинен мати єдине розуміння патологі- чного процесу, що виникає у відповідь на поранення (ураження), а також виробляти єдині та доцільні для умов бойової обстановки підходи до їх ліку- вання та профілактики. Кількість лікувальних заходів на кожному наступ- ному ЕМЕ збільшується. Крім того, набуває великого значення, особливо в перші години після ураження, своєчасність надання медичної допомоги.

Тому терміни надання першої медичної допомоги і доставки пора- нених та хворих у МПП, омедб і шпиталі встановлюються такі, щоб за цей час не виникло загрози життю потерпілих внаслідок розвитку уск- ладнень і забезпечувались умови для їх найшвидшого одужання.

Чітке ведення єдиної медичної документації дозволяє медичному персоналові спостерігати динаміку зміни стану здоров'я пацієнтів і отри- мувати дані про проведені лікувально-профілактичні заходи на попередніх

ЕМЕ. Особливо в цьому відношенні важливі такі документи медичного обліку, як первинна медична картка, карта хвороби, які заводять на кож­ного пораненого та хворого. Первинна медична картка в більшості ви­падків заповнюється в МПП або омедб за умови втрати боєздатності пораненим або хворим не менше ніж на одну добу під час надання першої лікарської допомоги. Вона може використовуватись як карта хвороби при лікуванні потерпілих у МПП терміном до п'яти діб. Запис про стан здоров'я і призначене лікування робиться на зворотному боці картки. Інко­ли первинну медичну картку виписують і у військовому шпиталі, якщо поранені або хворі були прийняті без проходження попередніх ЕМЕ, але тільки у випадку евакуації їх в інші лікувальні заклади після надання медичної допомоги без подальшого лікування в цьому шпиталі.

В омедб вона ведеться на усіх тимчасово госпіталізованих внаслі­док нетранспортабельності за станом здоров'я та на легкопоранених і хво­рих (термін лікування останніх — до 10 діб).

У шпиталі карта хвороби заводиться на всіх поранених і хворих. Якщо вони поступили з омедб або переведені з іншого шпиталю, то карти хвороби передаються через супровідника разом з евакуйованими поране­ними і хворими. Один раз заведена карта хвороби ведеться до визначення остаточного результату лікування.

Первинна медична картка вклеюється в карту хвороби. Обидві пересилаються в установлені терміни визначеним порядком у ГВМУ МО України для постійного зберігання в архіві.