бних трубок), що особливо важливо під час транспортування (рис. 6.36). Вводять їх у рот спочатку випуклим боком вниз, потім повертають на 180°, просувають до кореня язика і проводять штучне дихання, стис­каючи ніздрі.

,

Проведення штучної вентиляції легень (швл) Методом "а рота в рот"

Стати на коліна біля голови потерпілого, однією рукою утримуючи її в максимально закинутому назад положенні, великим пальцем другої руки потрібно відтягнути нижню щелепу. Той, хто надає допомогу, робить глибо­кий вдих, безпосередньо чи через марлю щільно охоплює рот хворого свої­ми губами і робить різкий видих (менш різкий при наданні допомоги дітям). Для запобігання виходу повітря через ніс потерпі-лого його закривають пальцями руки, яка розміщена біля лоба, для утримання голови в закинуто­му положенні. Вихід повітря відбувається пасивно за рахунок самовільного спадання і зменшення об'єму грудної клітки хворого. Тривалість вдування повітря повинна бути у два рази меншою від часу виходу його з легень по­терпілого. Частота вдувань — 12-14 разів на хвилину (дітям — 18-20).

Методом "із рота в ніс"

Цей метод застосовується, коли щелепи потерпілого щільно стиснуті або бажаного розширення грудної клітки при вдуванні повітря "з рота в рот" не спостерігається. Його голова також максимально закидається й утримується однією рукою, яка лежить на тімені потерпілого, другою рукою потрібно трохи підняти нижню щелепу і закрити рот. Той, хто надає допомогу, робить глибокий вдих і своїми губами щільно охоплює ніс потерпілого — здійснюється вдування. Якщо грудна клітка спадається недостатньо, рот по­терпілого під час видиху повітря трохи відкривають.

Найбільшою помилкою при проведенні штучного дихання цими ме­тодами є недостатнє закидання голови, внаслідок чого не відновлюється прохідність дихальних шляхів і повітря, що вдувається, потрапляє в шлу­нок потерпілого.

При надходженні в ротову порожнину шлункового вмісту голову і плечі потерпілого необхідно повернути вбік і знову очистити рот. Від час­тих дихальних рухів той, хто надає допомогу, може відчувати запаморочен­ня і слабкість, тоді його доцільно підмінити. Показниками ефективності вентиляції легень є розширення грудної клітки, почервоніння шкірних по­кривів і відновлення самостійного дихання.

Рис. 6.37. Положення рук на грудній клітці при непрямому масажі серця.

Методика проведення закритого масажу серця

При зупинці або дуже різкому послабленні серцевої діяльності кро­вообіг по судинах припиняється. Основні ознаки зупинки серця: втрата свідомості; відсутність пульсу, зокрема на сонних та стегнових артеріях; зупинка дихання; блідість або синюшність шкірних покривів і слизових оболонок (губ); розширення зіниць; судоми, які можуть з'явитись у мо­мент втрати свідомості й бути першою помітною для оточуючих ознакою зупинки серця. Масаж серця завжди необхідно робити одночасно із штуч­ною вентиляцією легень. Суть закритого масажу серця полягає в ритміч­ному стисканні його між грудиною і хребтом. При натискуванні на серце кров виштовхується з його порожнини і надходить із лівого шлуночка в аорту, а далі— в артерії; з правого шлуночка — в легені. Після припи­нення натискання на грудну клітку порожнини серця знову заповнюють-