Накладання пов 'язки на рану або опікову поверхню

Одним із основних засобів надання першої медичної допомоги при пораненні є накладання пов'язки за допомогою пакета перев'язувального індивідуального (ППІ). Правильно і швидко накладена пов'язка в більшості випадків дозволяє зупинити невелику кровотечу, запобігти вто­ринному забрудненню рани, захистити її від дії несприятливих факторів довкілля (вітер, волога, сонячні промені), а також створити спокій пошко­дженим тканинам і органам.

Для накладання пов'язки, крім пакета перев'язувального індиві­дуального, може бути використаний перев'язувальний матеріал, який є в аптечці військовій (АВ). Пакет видається кожному військовослужбовцю і є табельним засобом надання само- і взаємодопомоги при пораненнях і опіках. Пакет перев'язувальний індивідуальний — це спеціально виго­товлений і раціонально укладений перев'язувальний матеріал, який міститься в герметизованій прогумованій оболонці. Крім прогумованої (зовнішньої) оболонки, пакет має і внутрішню паперову. Він складається з бинта (10 см х 7 м), двох ватно-марлевих подушечок (32 х 17 см), одна із них може переміщатись по бинту, і безпечної шпильки. Внутрішня по­верхня прогумованої оболонки, бинт, подушечки стерильні. Оболонки захищають вміст пакета від механічних пошкоджень, вогкості і забруд­нення. Зберігається пакет в лівій боковій кишені куртки.

Правила користування перев'язувальним пакетом індивідуальним

Відкривати пакет потрібно після того, як місце поранення (опіку) буде підготовлене для накладання пов'язки. У тих випадках, коли доступу до рани перешкоджає одяг або взуття, їх треба розрізати (краще по швах), також можна зробити й інші розрізи. При відкриванні пакета необхідно розірвати гумову оболонку у місці її надрізу. З паперової оболонки вийня­ти шпильку, зафіксувати її на одязі того, хто надає допомогу. Лівою ру­кою притримувати кінець бинта, правою — розгорнути пакет і дістати бинт. Подушечки накладають на рану і фіксують їх круговими рухами бинта. Подушечки можуть бути використані в складеному стані (при невеликих розмірах рани) і розгорнутому (при великих ранах і опіках). Щоб не пору­шити стерильність подушечок, торкатися руками можна тільки їх зовніш­ньої поверхні, яка не буде накладатися на рану (опік).

Бинтування за допомогою ППІ необхідно робити за годиннико­вою стрілкою з тоншої частини і поступово переходити на товстішу (на кінцівках переважно від кисті чи від ступні в напрямку до тулуба). По­в'язка повинна щільно закривати рану, але не стискати м'які тканини. З метою попередження зсування пов'язки її закріплюють шпилькою до одягу або спеціальними турами бинта.

Закріплюють шину на косинці, бинті чи паску (рис. 6.23). При відсутності можливості шинування можна кінцівку, зігнуту в лікті, при­бинтувати до тулуба або закріпити за допомогою поли куртки, кітеля, сорочки (рис. 6.24).

• При переломі плечової кістки, а також ключиці та лопатки, до­цільніше користуватись табельними драбинчастими шинами, які попе­редньо обгортаються ватою чи іншим м'яким матеріалом та закріплю­ються бинтуванням. Шина повинна сягати від середини долоні пошко­дженої кінцівки через спину по надлопатковій ділянці з пошкодженого боку до здорового плеча. Руку згинають у ліктьовому суглобі під прямим кутом, пальці повинні бути напівзігнуті, а долоня — повернута до живота. Щоб не було зміщення верхнього кінця шини, його зв'язують двома бинта­ми з нижнім кінцем так, щоб вони проходили попереду і позаду плечового суглоба здорового боку. Рука підвішується на косинці або прибинтовуєть­ся до тулуба, можна також закріпити її за допомогою гамачка, створеного полою куртки або сорочки.

^е При переломах стегнової кістки необхідно створити нерухомість у тазостегновому, колінному і гомілковоступневому суглобах. Для іммо­білізації можуть використовуватись дошки, палки тощо. Ці предмети по­винні бути добре підігнані й прибинтовані так, щоб створити надійну нерухомість кінцівки (рис. 6.25).

Табельним засобом для надання допомоги при переломах стегно­вої кістки є шина Дітеріхса. На зовнішню поверхню кінцівки шина на­кладається від пахвинної впадини, на внутрішню — від промежини, кінці обох шин повинні виступати за поверхню підошви на 5-7 см. Етапи на­кладання її показані на рис. 6.26.

У тих випадках, коли відсутні всі допоміжні засоби для іммобілі­зації нижньої кінцівки, її необхідно прибинтовувати до здорової в кількох місцях (рис. 6.27).

• При переломах нижньої щелепи дуже часто спостерігаються зміщення кісткових відломків і її деформація. Ці поранення часто супро­воджуються сильною кровотечею, ядухою, шоком. При сильній крово­течі в ділянці нижньої щелепи проводиться пальцеве притискання сонної артерії на боці поранення. Травмованих з переломами щелепи і накладе­ною пращеподібною пов'язкою (рис. 6.30) транспортують на ношах об­личчям униз. Цей прийом запобігає асфіксії внаслідок западання язика та затікання крові (рис. 6.31).

• При переломах ребер проводиться туге бинтування грудної клітки в період видиху на рівні пошкоджених ребер. Краще для цього викорис­товувати рушник, простирадло, скатертину тощо.

Крім детально розглянутих вище заходів надання першої медичної допомоги є ще й інші, які спрямовані не тільки на врятування життя по­терпілого, але й на запобігання важким ускладненням. При тривалому стисканні кінцівки і збереженні пасивних рухів у суглобах дистальніше рівня стискання проводиться туге її бинтування з охолодженням (не обгортають одежею взимку і змочують бинти холодною водою влітку). При тривалому стисканні кінцівки, в якій відсутні пасивні рухи в сугло­бах внаслідок ішемічної контрактури (декомпенсована ішемія), накла­дається джгут вище рівня стискання, який знімається лише в омедб, перед проведенням первинної ампутації кінцівки.

На полі бою всім, хто отримав переломи, великі рани і опіки для знеболювання і профілактики шоку вводиться підшкірно або внутрі- шньом'язово із шприц-тюбика 1 мл промедолу в м'які тканини стегна, сідниці чи плеча (рис. 6.32).

При необхідності ін'єкція може проводитись як само- і взаємодо­помога через одяг (рис. 6.33). Вона протипоказана тим, хто має закриту травму живота чи підозру на це.

Рис. 6.31. Схематичне зображення положення тіла потерпілих при транспортуванні.

Тут же всім ураженим з масивними травмами і великими опіками даються антибіотики з метою запобігання розвитку ранової інфекції. Ви­користовується антибактеріальний засіб, що міститься в одному з двох безколірних пеналів аптечки індивідуальної.

Такі заходи першої медичної допомоги, як зупинка кровотечі з рани, накладання асептичної пов'язки, іммобілізація кінцівки при переломах, забезпечення швидкого винесення з поля бою, правильної і своєчасної ева­куації, зігрівання і давання гарячого чаю мають значний протишоковий ефект. Цьому ж сприяє дещо піднятий нижній край ніг при вираженій пост- геморагічній анемії, що покращує кровопостачання мозку.

цію організму, перш за все головного мозку. Успішною реанімація буде тільки при одночасному проведенні штучної вентиляції легень (ШВЛ) і зовнішнього (непрямого) масажу серця.

В умовах гіпоксемії (зменшення кількості кисню в крові) віднови­ти серцеву діяльність не можна, тому насамперед треба забезпечити про­цес газообміну в легенях.

Важливим є не тільки своєчасний початок реанімаційних заходів, але і їх безперервне проведення до відновлення дихання та роботи серця або появи ознак біологічної смерті.

Усунення механічної асфіксії та штучне підтримання газообміну здійснюються у випадку повного зникнення спонтанного дихання або при наявності виражених змін глибини, частоти і ритму дихальних рухів. Ча­сте і поверхневе дихання аж до відсутності дихальних рухів грудної клітки, поряд із загальними ознаками асфіксії (посиніння шкірних покривів і сли­зових оболонок, пришвидшення, а пізніше нечастий, нерівномірного на­повнення пульс, судоми, втрата свідомості), є показаннями до проведен­ня допоміжної або штучної вентиляції легень, ще до повної зупинки ди­хання і серцевої діяльності та настання колапсу (різкого падіння артері­ального тиску).

Надання першої медичної допомоги потерпілому з механічною ас­фіксією полягає у звільненні його з-під уламків руїн, землі, усуненні при­чин, що порушують прохідність верхніх дихальних шляхів (очищення рота і носа від землі, піску, блювотних мас, згустків крові пальцем, замотаним у бинт або носову хустинку). При наявності сторонньої рідини (кров, вода) голову і тулуб повертають у правий бік, вказівним пальцем відтя­гують кут рота вниз, що полегшує самостійне дренування ротової порож­нини (можна використовувати відсмоктувач — гумову грушу).

При коматозних станах різного походження асфіксія може бути пов'язана з розслабленням жувальних м'язів, внаслідок чого корінь язи­ка, зміщуючись донизу, закриває вхід у трахею і повністю або частково затуляє дихальні шляхи. У такого потерпілого при кожній спробі зробити вдих втягуються м'язи шиї, міжребер'я і черевна стінка, однак дихальні шуми не прослуховуються і не відчувається рух повітря. Для частково­го закриття верхніх дихальних шляхів язиком, що запав, чи стороннім тілом характерне шумне стридорозне дихання з підсиленням звуку під час вдиху (при бронхоспазмі, навпаки, прослуховується шумний про­довжений видих).

Перед початком проведення штучного дихання необхідно поклас­ти потерпілого на спину, розстебнути одяг, що стискає грудну клітку, і забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів: голову максимально