Медичне забезпечення механізованого батальйону (роти, взводу) в ході наступального бою

Метою наступального бою є розгром противника і оволодіння важливими рубежами або районами місцевості. Наступ може вестись на противника, який обороняється, наступає або відходить. Перехід до наступу може проводитися з висуванням із глибини або із положення безпосереднього зіткнення із супротивником (схеми 5.1, 5.2). Особовий склад механізованих підрозділів може перебувати під час атаки в бойових машинах (БТРах), які рухаються в одній бойовій лінії з танками, або бійці наступають вслід за танками у пішому порядку, а бойові машини рухаються разом з ними (позаду них), підтримуючи атакуючих вогнем.

Від способу переходу до наступу залежить організація медичного забезпечення у вихідному положенні, а подальший розвиток наступу буде впливати на організацію медичного забезпечення підрозділів безпосередньо в ході бою.

Перед висуванням з глибини всі підрозділи полку шикуються в похідні колони. Стрільці-санітари та санітарні інструктори розміщуються , як правило, в бойових машинах командирів взводів та рот. Перша медична допомога потерпілим під час висування до переднього краю надається в порядку само- та взаємодопомоги, а також медичним персоналом безпосередньо в бойових машинах.

Медичний пункт батальйону в згорнутому стані разом із засобами підсилення рухається за головними силами батальйону.

При висуванні з глибини командуванням призначаються рубежі регулювання, розгортання в батальйонні (до 15 км від переднього краю противника), ротні (до 6 км), взводні (до 3 км) колони, а також рубіж переходу в атаку (до 600 м і більше від переднього краю противника). На цих рубежах, згідно з рішенням на медичне забезпечення бою, можуть зосереджуватись поранені та хворі, яких висаджують з бойової техніки та розміщують в укриттях до підходу виділеного для їх евакуації транс­порту, на якому потерпілі доставляються у розгорнуті в смузі висування медичні пункти полків або інші лікувальні заклади.

До цих рубежів поранених та хворих везуть безпосередньо в бойо­вих машинах або на евакуаційному транспорті МПП, що рухається в ко­лонах полку. Медичний пункт батальйону висувається за підрозділами свого батальйону в готовності до медичного забезпечення бою. Началь­ник медичного пункту батальйону повинен до переходу в атаку, за можли­вістю, зберегти основні сили і засоби медичної служби батальйону для на­дання медичної допомоги потерпілим у глибині оборони противника.

Атака переднього краю противника, як при висуванні з глибини, так і з положення безпосереднього зіткнення, може відбуватись у бойових машинах, тоді стрільці-санітари і санітарні інструктори рот перебува­ють у бойових машинах своїх підрозділів (рис. 5.1, 5.2). Перша медична допомога надається подібно до того, як при висуванні із глибини. Пора­нених везуть у бойових машинах до виникнення можливості передачі їх на санітарний транспорт у намічених місцях висадки або до зупинки ма­шини, щоб спішити особовий склад тощо. З ушкоджених бойових машин потерпілих витягають здорові члени екіпажу, санітари-носії, водії-сані- тари транспортерів, що рухаються за наступаючими підрозділами.

Після надання першої медичної допомоги поранених зосереджу­ють в найближчих укриттях (ярок, балка, воронка, окоп, бліндаж тощо) і позначають це місце умовною позначкою або вивозять на вісь пере-

Під час атаки в пішому порядку (рис. 5.3, 5.4) стрільці-санітари взводів і санітарні інструктори рот тримаються позаду своїх підрозділів, розшукують поранених, надають їм першу медичну допомогу й укрива­ють у сховищах по 3-4 чоловіки, позначаючи їх місцезнаходження. Сані­тарні інструктори рот також контролюють якість надання першої медич­ної допомоги, виправляють допущені при її наданні помилки та керують діями водіїв-санітарів і санітарів-носіїв. Останніх залучають, в основно­му, на важкопрохідній для транспортерів місцевості. Розшукавши за за­лишеними стрільцями-санітарами позначками місце укриття поранених, санітари-носії виносять їх до посту санітарного транспорту або на вісь переміщення МПБ.

Пост санітарного транспорту розташовується позаду бойових по­рядків роти в захищеному від прямого вогню противника місці. Звідси поранених перевозять на вісь переміщення МПБ або місце його тимчасо­вої зупинки, а в деяких випадках — відзразу в МПП.

Для постійного вивчення обстановки санітарний інструктор роти використовує дані про поранених та пошкоджену бойову техніку, що надходять засобами зв'язку від командирів взводів до командира роти, після чого проводить необхідні заходи для надання потерпілим першої медичної допомоги і вивезення (винесення) їх в безпечні місця, а також повідомляє через водіїв-санітарів або засоби зв'язку начальника МПБ про кількість поранених і їх місцезнаходження.

Долікарську допомогу потерпілим надають начальник і санітар­ний інструктор МПБ в санітарній машині або в укритті. У наступально­му бою МПБ працює на коротких зупинках біля укрупнених санітарними інструкторами рот укриттів поранених, в яких може налічуватись від З до 10 і більше чоловік. Ці укриття, як правило, розташовують на раніше наміченому напрямку (осі) переміщення МПБ за наступаючими підрозді­лами. Надавши долікарську допомогу, начальник МПБ доповідає на­чальникові медичної служби полку (начальникові МПП), з використан­ням всіх можливих засобів зв'язку, про місця розташування потерпілих на полі бою і потрібну кількість транспорту для їх евакуації. Одночасно він надає інформацію також командирові батальйону про кількість пора­нених і хворих, про необхідну допомогу особовим складом для розшуку і вивезення (винесення) потерпілих тощо.

Евакуація потерпілих з поля бою після надання долікарської допо­моги проводиться, як правило, транспортом МПП. Начальник медичної служби полку при необхідності організовує повторний розшук поранених на полі бою.

Крім цих завдань, начальник МПБ контролює роботу санітарних інструкторів, стрільців-санітарів, водіїв-санітарів щодо якісного надання першої медичної допомоги, своєчасно подає заявку на поповнення викори­станого або втраченого в бою медичного майна, проводить медичну роз-

відку району бойових дій, контролює дотримання особовим складом про­тиепідемічних (недопущення контакту з інфекційними хворими, заборона вживання неперевірених трофейних продуктів харчування тощо) і санітар­но-гігієнічних заходів.