Кваліфікація злочинів, вчинених у складі злочинних організацій

Мета створення і суть існування злочинної організації - вчинення злочинів. Тому одним із питань, яке виникає у ході розслідування і судового розгляду справ про діяльність таких угруповань, є питання про кримінально-правову оцінку окремих злочинів, які вчиняються в їх складі учасниками таких організацій чи іншими особами.

У теорії кримінального права та на практиці панує позиція, відповідно до якої норми про відповідальність за діяльність злочинних організацій (їх організацію, участь у таких організаціях, участь в окремих посяганнях, вчинюваних такими організаціями) охоплюють і всі злочини, вчинені в їх складі. Лише більш небезпечні злочини (зокрема умисне вбивство при кваліфікуючих ознаках) мають кваліфікуватися за сукупністю. Незважаючи на те, що такий підхід існує тривалий час, закріплений у постановах Пленуму Верховного Суду України (щодо бандитизму), має численних прихильників, він видається хибним. Більш обґрунтованим є інше рішення - злочини, вчинені в складі злочинної організації, слід кваліфікувати самостійно, за сукупністю статей, які передбачають відповідальність за створення злочинних організацій, участь у них чи у скоєних ними злочинах. На його користь можна навести такі аргументи.

1. Згідно з відомим положенням, що стосовно злочинних організацій відповідальність настає не лише за дії осіб, які зорганізувалися, а й за саму організацію для дії, відповідні злочини вважаються закінченими з моменту створення організації чи вступу до неї. Визнання злочину закінченим означає, що всі діяння, вчинені після закінчення даного злочину, не охоплюються його складом і мають отримати самостійну кримінально-правову оцінку. Тому участь у складі злочинної організації у певному злочині не охоплюється нормами, які передбачають відповідальність за створення такої організації, участь в останній.

2. Невідворотність кримінальної відповідальності, повнота кримінально-правової кваліфікації потребують, щоб оцінці підлягали всі злочинні діяння, а не лише якась їх частина. Виходячи з цього стверджуємо, що не можна обмежуватися інкримінуванням лише створення організації, участі в ній і залишати поза увагою наступні злочинні дії.

3. Індивідуалізація відповідальності передбачає, що різну кримінально-правову оцінку повинні отримати посягання тих осіб, які обмежилися лише організацією чи вступом до злочинного співтовариства, і тих, які в їх складі вчиняли злочини. Необхідно індивідуалізувати також відповідальність окремих учасників злочинної організації з урахуванням характеру та активності їх діяльності, тобто кількості та видів вчинених злочинних посягань. Зазначене також потребує окремої кваліфікації не лише дій, спрямованих на створення організації чи вступ до неї, а і злочинів, вчинених у її складі.

4. Кваліфікація злочинів, вчинених у складі злочинної організації, у сукупності за статтями, які передбачають відповідальність за їх створення чи участь, випливає з вимог ст. 30 КК. Вказівка на те, що організатор підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом, а інші учасники - за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, може бути реалізована лише за умови, що такі злочини будуть кваліфіковані окремо.

5. Злочини, які полягають у створенні чи участі у злочинній організації, з одного боку, та які вчиняються у складі такої організації, з іншого, звичайно посягають на різні родові та безпосередні об'єкти. Навряд чи існують підстави стверджувати, що суспільні відносини, які порушуються внаслідок вчинення окремих злочинів у складі злочинних організацій, є лише додатковим об'єктом відповідних посягань. Адже при їх вчиненні громадська безпека (відносини якої порушуються при створенні злочинних організацій чи участі у них) виступає лише одним з об'єктів, поряд з такими, як відносини із захисту здоров'я особи, власності тощо.

6. Співвідношення санкцій, встановлених за організацію злочинних співтовариств та участь у них, із санкціями статей, які передбачають посягання, які звичайно вчиняються у складі злочинних організацій (тілесні ушкодження, збройний опір владі, розбій) свідчить, що диспозиції статей про відповідальність за організовану злочинну діяльність не охоплюють злочинів, вчинених у ході "функціонування" найбільш організованої форми співучасті. Кваліфікація аналізованих посягань лише за статтями про створення злочинної організації чи участь у ній призведе до юридично абсурдного становища, коли певні злочини, вчинені "одноособово", каратимуться тяжче, ніж посягання, вчинені у складі злочинної організації.

Крім того кваліфікуючими, особливо кваліфікуючими ознаками багатьох злочинів, які звичайно вчиняються учасниками злочинних організацій, виступає їх вчинення організованою групою. Якщо виходити з критикованої позиції, то виходить, що за наявності менш небезпечної форми співучасті скоєне отримає самостійну кримінально-правову кваліфікацію, а за найбільш небезпечної форми співучасті - такі самі посягання залишаться поза колом інкримінованих діянь, за них не буде окремо призначено покарання.

7. Положення про звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації при позитивній посткримінальній поведінці, встановлене ч. 2 ст. 255 КК, передбачає таке звільнення лише у разі участі в організації чи участі у злочинах, вчинюваних такою організацією. Немає жодних підстав вважати, що рядові учасники злочинних організацій або ж особи, які брали участь в окремих їх злочинах, підлягають звільненню і за всі посягання, вчинені у складі такої організації (включаючи вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, розбої, вимагання). А з цього випливає, що самі такі злочини не охоплюються зазначеною нормою Особливої частини КК.

Разом із тим, не можна обійти увагою те, що викладена позиція щодо окремої кваліфікації злочинів, вчинених у складі злочинних організацій, не стосується принаймні одного злочину. Йдеться про частини і ч. 5 ст. 260 КК, де встановлена відповідальність за злочини, вчинені у складі не визнаних законом воєнізованих або збройних формувань. У цих нормах передбачені, по суті, складені злочини (передбачена законодавцем сукупність злочинів), коли в межах однієї норми йдеться про посягання, які являють собою самостійні злочини. Тому щодо аналізованих посягань обґрунтоване вище правило про необхідність кваліфікації злочинів, вчинених у складі злочинної організації, за сукупністю застосовуватися не може. Разом із тим, позиція законодавця у даному питанні, редакція диспозиції та вид санкції цієї статті КК викликає серйозні сумніви. Застосування кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань і вчинення злочинів у їх складі істотно спростилося б, якщо частини 4 і 5 взагалі виключити із ст. 260 КК.

Таким чином, можна стверджувати, що самостійна кваліфікація окремих злочинів, вчинених у складі злочинних організацій, визнання наявності в аналізованих ситуаціях сукупності злочинів базується на принципах кримінально-правової кваліфікації, дозволяє ефективно виконувати завдання кримінального закону.