Кваліфікація незакінченого злочину

Кваліфікація готування і замаху здійснюється за статтею (частиною, пунктом статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб'єкт готувався або на вчинення якого здійснив замах, з обов'язковим посиланням на ч. 1 ст. 14 КК, частини 1, 2 або 3 ст. 15 КК. Це посилання є потрібним через те, що всі склади злочинів у диспозиціях статей Особливої частини КК сформульовані як закінчені посягання. Необхідність посилання не просто на ст. 14 і ст. 15 КК, а на їх відповідні частини пояснюється тим, що підстави кримінальної відповідальності за окремі стадії злочину різні; крім того таке посилання робить формулу кваліфікації більш інформативною і відповідає принципам індивідуалізації кваліфікації та її точності. Оскільки згідно з частинами 2 і 3 ст. 15 КК закінчений та незакінчений замахи можуть полягати лише у діях, замах на злочин, вчинений шляхом бездіяльності, має кваліфікуватись за ч. 1 ст. 15 і відповідною статтею Особливої частини КК.

Посилання на статтю Загальної частини КК має міститись перед вказівкою на статтю Особливої частини КК; якщо винному інкримінується вчинення кількох різних незакінчених злочинів, посилання на відповідні частини ст. 14 і ст. 15 КК має бути перед зазначенням кожної зі статей Особливої частини. Кожна попередня стадія поглинається наступною і самостійної правової оцінки не потребує (оскільки має місце конкуренція "частини і цілого"), а юридичне формулювання обвинувачення обов'язково повинно включати вказівку на такі поняття, як "готування", "незакінчений замах" або "закінчений замах".

У літературі суперечливо вирішується питання про кваліфікацію вчиненого у випадку, коли особа діє з прямим, але неконкретизованим умислом (наприклад, особа, вчиняючи крадіжку, бажає заволодіти чужим майном будь-якої вартості). У подібних ситуаціях особа повинна нести кримінальну відповідальність за фактично спричинені нею наслідки. Якщо таких немає, скоєне (з урахуванням конституційного положення про тлумачення на користь особи сумнівів, які не можуть бути усунені) треба кваліфікувати з посиланням на ту статтю (частину, пункт статті) Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за найменш небезпечний злочин, що охоплювався неконкретизованим умислом. Готування до злочину і замах на злочин при альтернативному умислі мають кваліфікуватись за відповідними частинами ст. 14 і ст. 15 і тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за найменш небезпечний із злочинів, що охоплювались вказаним умислом.

Суспільно небезпечні наслідки, однорідні з тими, які прагнув заподіяти винний, що настали при замаху на злочин, не потребують самостійної кваліфікації навіть у разі коли вони охоплюються ознаками об'єктивної сторони іншого закінченого злочину. Маються на увазі ситуації, коли шкода заподіюється одним діянням, у межах одного об'єкта (безпосереднього або принаймні родового), а замах на злочин (незакінчений злочин) є більш тяжким, ніж відповідний закінчений злочин. Наприклад, заподіяння під час замаху на вбивство середньої тяжкості тілесного ушкодження кваліфікується лише за відповідними частинами ст. 15, ст. 115 КК без оцінки вчиненого за ст. 122 КК. Фактичне спричинення шкоди здоров'ю людини враховується при призначенні покарання за замах на вбивство як замах на більш тяжкий злочин. Разом із тим, у правозастосовній практиці України замах на вбивство двох або більше осіб, коли винному вдалося позбавити життя лише одну особу, кваліфікується не лише за відповідною частиною ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, а й, залежно від наявності чи відсутності інших кваліфікуючих ознак, за ч. 1 або ч. 2 ст. 115 КК (інкримінування цієї норми відображає факт вчинення закінченого вбивства одного з потерпілих).