1. Тімолова проба.

Принцип методу. При взаємодії сироватки з тімолово-вероналовим розчином з'являється помутніння внаслідок утворення глобуліново-тімолово-ліпідного комплексу.

Хід визначення і розрахунок: До 6 мл тімолово-вероналового буферного розчину добавляють 0,1 мл сироватки, залишають відстоятись 30 хв. і потім вимірюють оптичну густину при довжині хвилі 630-690 нм (червоний фільтр) проти тімолово-вероналового буфера в кюветах з товщиною шару 1 см. Реакцію проводять при кімнатній температурі.

Розрахунок ведуть по калібровочному розчину сульфату барію, готують розведення відповідно одиницями помутніння по Шенк-Хогланд. Калібровочні розчини добре збовтують і негайно при довжині хвилі 630-690 нм в кюветах товщиною шару 2 мм проти води вимірюють.

2.Сулемова проба.

Принцип: Сулема в присутності мілкодисперсних колоїдів (білків) утворює колоїдний розчин солей ртуті. Порушення дисперсності білкових функцій сироватки крові викликає осадження грубодисперсних часточок.

Хід визначення: До 0,5 мл сироватки добавляють 1 мл 154 ммоль/л розчину NaCl і титрують 1 г/л розсчином сулеми. Після появи вихідного зворотнього помутніння, титрують повільно з інтервалом 20-30 с до стійкого помутніння (через вертикальний шар рідини неможливо прочитати газетний текст). Результати сулемової реакції виражають в кількості мілілітрів розчину сулеми, які пішли на титрування.

Нормальні величини: 1,6-2,2 мл сулеми.

3. Проба Вельтмана.

Принцип: При добавленні до сироватки крові розчину СаCl₂ і нагрівають проходить порушення колоїдної стійкості сироватки.

Хід визначення: До 0,1 мл сироватки добавляють 4,9 мл води, перемішують, запрокидуючи пробірку і добавляють 0,1 мл 0,5% розчину СаCl₂, взбовтують і нагрівають пробірку над полум'ям до одноразового закипання суміші. Охолоджують пробірку і дивляться на світло. Якщо пластівців немає, то в цю пробірку добавляють ще 0,1 мл СаCl₂ і знову кип'ятять. Процедуру повторюють, поки не випадуть пластівці.

Результати оцінюють, підраховуючи загальну кількість СаCl₂ , який пішов на реакцію.

Нормальні величини: в нормі коагуляція настає при добавленні 0,4-0,5мл розчину СаCl_2.

Література

1. Гонський я.І., Максимчук т.П. Біохімія людини. Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – 736с.

2. Губський ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – 508с.

3. Гонський я.І., Максимчук т.П., Калинський м.І. Біохімія людини. Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 744с.

4.Скляров О.Я. Клінічна біохімія. – Київ: Здоров`я, 453с.

Заняття № 21

Тема: Біотрансформація ксенобіотиків та ендогенних токсинів у печінці. Мікросомальне окислення.

Актуальність: Печінка відіграє важливу роль у знешкодженні сторонніх речовин, які попадають із зовнішнього середовища і ендогенних токсичних метаболітів. Знання механізмів детоксикації необхідні для оцінки знешкодження функції печінки за умов фізіологічної норми та при патології. Навчальні цілі

Знати: біохімічні механізми інактивації ендо- та екзогенних токсичних речовин у печінці.

Вміти: інтерпретувати біохімічні результати дослідження знешкоджуючої функції печінки.

Самостійна позааудиторна робота

Узошитах для протоколів:

1.Запишіть типи реакцій мікросомального окислення (гідроксилювання, дезалкілування, відновлення).

2. Підготуйте вихідні дані для оформлення протоколу лабораторної роботи „Проба Квіка-Пітеля на знешкоджуючу функцію печінки”.