1. Синтез:

а) вихідні речовини:

б) ферменти:

в)порушення:

г) прояви:

2) Катаболізм:

а) ферменти:

б) кінцеві продукти:

в) місце утворення:

г) концентрація в сироватці крові:

д) транспортна форма:

е) порушення:

є) прояви:

ІІ. Виконати лабораторну роботу „Визначення прямого і непрямого білірубіну сироватки крові”.

Принцип методу. Діазореактив дає з прямим (зв'язаним) білірубіном рожеве забарвлення. Інтенсивність забарвлення розчину (азобілірубін) пропорційна концентрації прямого білірубіну і може бути визначена фотометрично. Непрямий (вільний) білірубін можна перевести в розчинний стан додаванням до сироватки крові кофеїнового реактиву, який підвищує розчинність цього пігменту, і визначити з допомогою діазореакції. Загальний вміст обох форм білірубіну складає загальний білірубін. По різниці між кількістю загального і прямого білірубіну визначають рівень непрямого білірубіну.

Хід роботи. В три пробірки наливають по 0,5 мл сироватки крові, розведеної у 2 рази ізотонічним розчином хлориду натрію. В першу пробірку (для прямого білірубіну) доливають 1,75 мл ізотонічного розчину, 0,25 мл діазореактиву (готового) і залишають на 10 хвилин. В другу пробірку (контроль) доливають 1,75 мл кофеїнового реактиву і 0,25 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Через 10 хвилин фотометрують пробу проти води в кюветі на 5 мм при зеленому світофільтрі (530 нм) і вимірюють оптичну щільність азобілірубіну рожевого кольору. Розрахунок проводять по калібрувальному графіку, який будують на основі показників основного і робочих стандартних розчинів білірубіну.

В третю пробірку для загального білірубіну доливають 1,75 мл кофеїнового реактиву, 0,25 мл діазореактиву і через 20 хвилин фотометрують проти води. Знаходять вміст загального і прямого білірубіну. Для визначення вмісту непрямого (вільного) білірубіну в сироватці крові із загального білірубіну вираховують показники прямого білірубіну і множать на розведення сироватки з урахуванням контролю. Коефіцієнт перерахунку в одиниці СІ (мкмоль/л) дорівнює 17,104.

Література

1. Гонський я.І., Максимчук т.П. Біохімія людини. Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – 736с.

2. Губський ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – 508с.

3. Гонський я.І., Максимчук т.П., Калинський м.І. Біохімія людини. Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 744с.

4.Скляров О.Я. Клінічна біохімія. – Київ: Здоров`я, 453с.

Обговорено і затверджено на засіданні кафедри, протокол №1 від 28.08.2008р.

Зав. кафедрою проф. Ерстенюк А.М.

Заняття № 20

Тема: Біохімія печінки.

Актуальність: Печінці належить важлива роль в обміні білків і амінокислот, ліпідів, вуглеводів, детоксикації ксенобіотиків, забезпечення гомеостазу організму.

Навчальні цілі

Знати: роль печінки в обміні білків, амінокислот, ліпідів, вуглеводів.

Вміти: трактувати біохімічні показники оцінки функціонального стану печінки.

Самостійна позааудиторна робота

Узошитах для протоколів:

1. Скласти схему метаболічних процесів, які забезпечують гомеостаз глюкози в крові.

2. Складіть схему обміну ліпідів, які протікають у печінці під час голодування.

3. Підготуйте вихідні дані для оформлення протоколу лабораторних робіт „Тімолова проба”, „Сулемова проба”, „Проба Вельтмана”.

Контрольні питання

1. Хімічний склад і функції печінки.

2. Роль печінки в обміні вуглеводів.

3. Роль печінки в обміні ліпідів.

4. Роль печінки в обміні білків.

5. Клініко-біохімічні тести у діагностиці функціонального стану печінки.

Самостійна аудиторна робота

І. Охарактеризуйте метаболічні шляхи в печінці за схемою:

Сполуки	Метаболічний шлях	Вихідні речовини	Кінцеві продукти	Порушення	Біохімічні критерії

ІІ. Виконати лабораторні роботи „Тімолова проба”, „Сулемова проба”, „Проба Вельтмана”.