3. Рух вільного або нового виховання.

У 20-30-х pp. XX століття реформаторська педагогіка набула подальшого розвитку і організаційно сформувалась як міжнародний рух нового виховання. У 1921 році була створена "Ліга нового виховання", до якої у 1922 році входили представники 53 країн світу. Центром педагогічного руху став Інститут ім. Ж.-Ж. Руссо в Женеві, очолюваний П.Бове. Е.Клапаредом. Є.Піаже, А.Фер'єром.

Значного розвитку набув рух нового виховання у 20-30-х роках у Франції. Його активістами було створено ряд педагогічних організацій: "Група нового виховання" (заснована Алісою Жуен), що проводила роботу серед учителів початкової школи; "Кооператив світської освіти" (заснований Селестеном .Френе;) "Рух нових сільських шкіл" (засновник Ж.Бертьє); асоціація "Нове виховання" (засновник Р. Кузіне).

Найбільшої популярності серед сучасних педагогів набула діяльність Селестена Френе. Метою своїх експериментів Френе вважав демократизацію навчання і виховання. Основними елементами "техніки С.Френе" є:

•Вільні тексти як основа навчання рідній мові.

•Шкільна друкарня. Використання друкарського верстата у шкільній практиці не є винаходом Френе: він використовувався, наприклад, у школах О.Декролі та РКузіне. Але у цих педагогів типографія використовувалась епізодично, як допоміжний метод. У С.Френе ж вона стала обов'язковим і суттєвим елементом структури навчально-виховного процесу як форма роботи над вільними текстами. На його думку цей метод дозволяє: активізувати пізнавальну діяльність школярів; розвивати вправність руки; гармонійну координацію рухів, розвивати увагу, зорову пам'ять; навчати читанню і письму без напруження, тому що складання текстів на верстаті добре активізує механічну пам'ять, дозволяє репродукувати орфографію слів на підсвідомому рівні; привчати до співробітництва, оскільки цей метод являє собою цікаву колективну працю; вивчати особистість дитини, її інтереси.

•Шкільний журнал. Він являє собою збірку вільних текстів, які друкують щодня, а у кінці місяця видають як окрему брошуру для передплатників і кореспондентів.

•Обмін шкільною друкованою продукцією (дитячі листи, шкільні журнал тематичні альбоми, магнітофонні касети з розповідями дітей тощо).

С.Френе вважає налагодження такого обміну "основою мирного життя майбутніх громадян планети".

•Перші спроби програмованого навчання. С.Френе відмовився від підручника як від єдиного, постійного, стабільного джерела інформації. Вводились навчальні картки (картки самоосвіти, методичні картки, "навчаючі стрічки") тощо

Нові форми планування і контролю за навчальним процесом. Завданням школи, за С.Френе, є культивування успіхів дитини для самоствердження особистості. Реалізації такого завдання сприяла і продумана система виховної роботи. її метою, за визначенням автора концепції, є максимальний вільний розвиток особистості за допомогою розумно організованого товариства, яке являє собою шкільну співдружність дітей і дорослих, що об’єднані спільними завданнями, діяльністю, способом життя і гуманними стосунками. Провідними ідеями, на яких базується виховна робота, за С.Френе, є наступними:

1. Школа концентрує свою увагу на дитині і керується у своїй діяльності потребами дитини, підпорядковує їм свою техніку, технологію, зміст освіти і методи виховання.

2. Дитина сама створює свою особистість за допомогою дорослого.

3. Школа майбутнього - це школа праці. Праця є головним принципом, двигуном і філософією народної педагогіки і народної школи.

4. У школі має панувати функціональна дисципліна, що випливає з потреб організації навчально-виховного процесу.

5. Школа XX століття повинна готувати людину XX століття, використовуючи з цією метою найсучасніші технічні засоби.

6. Виховання повинно базуватись на природних засадах, тобто на природі, у сім'ї, через духовний досвід людства.

7. Виховання має базуватись на переконанні, а не на примушуванні, переконувати слід не словом, а прикладом, діяльністю.

8. Школа для народу не може існувати без демократичного суспільства.

Отже, провідними символами виховної системи С.Френе є демократизм, свобода, співробітництво, праця. Інструментами здійснення його ідей у виховній практиці виступали, передусім, самоврядування і шкільний кооператив, який здійснював продаж друкованої продукції, дитячих поробок, організовував платні концерти, збирав внески "друзів школи". Кооператив ставив за мету розвиток громадянських, моральних якостей особистості, любові до школи і турботи про неї, старанності, організованості, взаємодопомоги, ініціативи.

Найбільш цікавими проявами розвитку ідей нового виховання у Німеччині у 20-30-х роках стали вільні шкільні громади, Ієна-план П.Петерсена. Вальдорфські школи.

Вільні шкільні громади виникли у німецькомовних країнах ще на початку XX століття як один з типів нової школи. Засновниками виховної концепції вільних шкільних громад були німецькі педагоги ГЛітц та П.Гехеб.

Школи-громади були закладами, що будували своє життя на ідеях співробітництва громадян невеликої спільноти, розвитку у них почуття громадянської відповідальності. Шкільна громада передбачала повну рівноправність учителів і учнів, забезпечувала свободу кожного і одночасно дисципліну і порядок.

Характерною особливістю цих закладів було те, що вони були передусім виховуючими школами, формували людину - носія європейської культури, на відміну від інших видів трудових шкіл Німеччини, зокрема школи Г.Кершенштейнера. - носія суто німецького національного менталітету, своєї професії, свого соціального стану.

Суттєву роль у здійсненні виховних завдань у школі П.Гехеба відігравав ін­тернаціональний склад учителів і учнів. П'яту частину усіх школярів складали діти з інших країн. Крім того, вихованці походили з сімей, що відрізнялися своєю релігійною та політичною орієнтацією. Подібні школи існували тільки в Німеччині і з приходом до влади фашизму вони були закриті як такі, що не відповідали державній ідеології. їх засновники вимушені були емігрувати.