3. Педагогічна діагностика виховного процесу

Успіх виховної діяльності багато в чому залежить від глибокого вивчення внутрішнього світу дітей, мотивів поведінки, морального розвитку, ставлення до суспільства, оточення, до самого себе.

Тривалий час основним засобом пізнання особистості дитини було спостереження за її розвитком. Завдяки розвитку науково-практичної психології та залучення її досягнень у педагогічну практику з'явилась можливість широкого застосування діагностичних методик, які значно розширюють наші можливості щодо пізнання учнів.

Розглянемо сутність педагогічної діагностики виховного процесу

Об'єктом педагогічної діагностики є особистість дитини, її сім'я, колектив дітей школи, класу, а також сам процес виховання та його результативність.

Сутність педагогічної діагностики і головна мета полягають у визначенні змін, що відбуваються у розвитку особистості або дитячого колективу внаслідок застосування окремих методів, прийомів або цілісної системи виховання. Систематичне застосування педагогічної діагностики дає можливість педагогам конкретно й адресно визначити цілі виховання щодо окремої особистості, класу, школи, сім'ї, раціонально планувати процес та використовувати ті форми, методи, прийоми виховання, які найбільш доцільні у даний час.

Для успішного планування і здійснення виховного процесу важливим є багаторазове комплексне діагностування за допомогою одного й того ж набору діагностичних засобів через певні часові інтервали (через 0,5 року, через рік, 2 роки тощо), що дозволяє спостерігати за динамікою морального розвитку учня, групи дітей і вчасно реагувати на зміни, які відбуваються.

Завдання педагогічної діагностики виховного процесу:

• Вивчення особистості учня, рівня розвитку його окремих моральних потреб, інтересів, нахилів тощо.

• Визначення рівня розвитку дитячого колективу, характеру і структури взаємин між дітьми.

• Вивчення ставлення учнів до організації життя школи, класу, до форм, методів, прийомів виховної роботи.

• Вивчення взаємин педагогів та учнів і їх ставлення до окремих педагогічних дій.

• Вивчення наслідків впливу на учнів певних форм, методів, прийомів виховання.

• Вивчення результативності всієї системи виховання в класі, у школі.

• Вивчення статусу та самопочуття особистості в колективі.

• Вивчення умов життя дитини в сім'ї та характеру взаємин з батьками, особливостей сімейного виховання.

Функції педагогічної діагностики виховного процесу

Педагогічна діагностика:

• забезпечує визначення вихідних рівнів морального розвитку особистості, колективу, сім'ї та аналіз змін, які відбуваються в процесі виховання.

• Сприяє більш ефективному здійсненню індивідуального підходу до окремих учнів на основі діагнозу їх особливостей.

• 3умовлює можливість диференційованого підходу до окремих груп і категорій учнів відповідно до їх спільних рис, інтересів, потреб.

• Допомагає виявити позитивні та негативні впливи сім'ї та оточуючого середовища на учнів і відповідно до цього коректувати виховну діяльність.

• На основі аналізу результативності виховання учнів дає можливість визначити виховний потенціал педагогічного колективу, окремих вчителів, класних керівників.

• Сприяє виробленню єдиних педагогічних позицій, вимог у процесі виховання особистості і колективу.

• Відіграє роль своєрідного каталізатора виховного процесу, тому що допомагає педагогам краще бачити свої помилки і успіхи у вихованні учнів.

• Досвід свідчить, що діагностика має прямий зв'язок з етапами педагогічного керівництва, розвитком колективу та особистості. Відповідно до цього існують три типи діагностики: початкова, коректувальна (поточна), узагальнювальна (підсумкова).

Початкова діагностика пов'язана з плануванням виховного процесу. Є три основних варіанти початкової діагностики:

1) коли колектив створений вперше і класний керівник не знайомий з учнями;

2) коли колектив не новий, але класний керівник вперше починає роботу з класом;

3) коли класний керівник і колектив класу вже знайомі.

При першому варіанті початкова діагностика використовується для всебічного вивчення учнів.

Другий варіант: керівник вивчає не тільки учнів, а й сам колектив як складну динамічну систему.

Третій варіант надає можливості класному керівникові провести вибіркову діагностику колективу й особистості. Вона є доповненням до інформації, яка була отримана раніше.

Поточна (коректувальна) діагностика проводиться у процесі організації діяльності учнівських колективів, орієнтує педагога на зміни, які відбуваються в учнях та в учнівських колективах. Одночасно оцінюється правильність раніше прийнятих рішень. Поточна діагностика виконує роль експрес-інформації і цим самим допомагає прийняти рішення щодо удосконалення виховної роботи.

Підсумковий діагноз дає можливість оцінити діяльність виховної системи, накреслити перспективи її подальшого розвитку.

Вимоги, які є умовою успішного діагностування виховного процесу. Оцінка результатів діагностики проводиться не шляхом порівняння їх з якимись нормами або середніми величинами, а, головним чином, шляхом зіставлення їх з наслідками попередніх діагностичних перевірок.

Крім того, діагностика повинна виявити не тільки актуальний рівень розвитку особистості, колективу, а й давати інформацію про перспективи розвитку, які можуть бути досягнені.

Вивчення особливостей учнів та колективів завжди повинно бути спрямоване на розв'язання певної педагогічної задачі. У зв'язку з цим кожна методика повинна підбиратися з її урахуванням.

Вивчення індивідуальних особливостей дитини повинно здійснюватись з урахуванням вікових особливостей, зокрема, експериментальні завдання повинні ставити вимоги в доступній формі для учнів кожної вікової групи.

Діагностування, як правило, повинно проводитися в природних умовах навчально-виховного процесу. Тільки в деяких випадках можна використовувати лабораторні методи.

Діагностика повинна охоплювати всіх учасників педагогічного процесу без винятку і проводитися планово і систематично.

Загальні методи вивчення особистості і дитячої спільності

Є декілька класифікацій методів вивчення особистості колективу. Проте ми зупинимося на тих, які більш доступні педагогам в умовах реального процесу навчання і виховання учнів у школі. Отже, це є:

• неекспериментальні методи: цілеспрямоване спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності, біографічний метод, інтерв'ю;

• діагностичні методи: тести, анкетування, педагогічний консиліум, експертна оцінка, соціометрія;

• експериментальні методи: природний, моделюючий, створення спеціальних ситуацій.