Додаткова література

1. Аванесов B. C. Теория и методика педагогических измерений / Вадим Сергеевич Аванесов. – М. : ЦТ и МКО УГТУ-УПИ, 2005. – С. 3–10.

2. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; головний ред. В. Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 216–217.

3. Короткий тестологічний словник-довідник / [упоряд. Л. Т. Коваленко]. – К. : Грамота, 2008. – С. 20–21.

Тема 1.2. Педагогічна діагностика як наука Лекція (2 год.) План

1. Предмет, мета, завдання і функції сучасної педагогічної діагностики.

2. Діагностика педагогічної діяльності вчителя.

3. Педагогічна діагностика виховного процесу.

Література

Основна

1. Максимов В. Г. Педагогическая диагностика в школе : учеб. пособ. [для студ. высш. пед. учеб. заведений] / Вячеслав Георгиевич Максимов. – М. : Академия, 2002. – С. 12–32.

2. Сайт научно-методической поддержки слушателей курсов В. С. Аванесова. – Режим доступа : http://testolog.narod.ru/

3. Цехмістрова Г. С. Управління в освіті та педагогічна діагностика : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / Г. С. Цехмістрова, Н. А. Фоменко. – К. : Видавничий Дім "Слово", 2005. – С. 127–134.

Додаткова література

1. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; головний ред. В. Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 216–217.

2. Короткий тестологічний словник-довідник / [упоряд. Л. Т. Коваленко]. – К. : Грамота, 2008. – С. 20–21.

Опорний конспект лекції

1. Предмет, мета, завдання і функції сучасної педагогічної діагностики

Педагогічна діагностика – це система діяльності педагогів, яка полягає у вивченні стану і результатів процесу навчання. Вона дозволяє коригувати цей процес з метою підвищення якості навчання і кваліфікації фахівців. Як невід'ємна частина освітньої діяльності, діагностика спрямована на ефективне управління всім навчальним процесом.

Поняття педагогічної діагностики більш широке, ніж перевірка знань, умінь і навичок учнів. Процес такої перевірки визначає лише результати, при цьому не пояснюючи їх. Діагностування складається з контролю, оцінювання, накопичення даних, їх аналізу і, як наслідок, визначає способи досягнення найкращих результатів, виявляє динаміку і тенденції освітнього процесу.

За аналогією з трьома функціями навчально-виховного процесу виділяються основні сфери діагностики: освіта, навчання і виховання.

• У сфері освіти з допомогою діагностики визначається рівень розвитку особистості, оволодіння нею стійкою системою узагальнених знань про світ, про своє місце в ньому, тобто знань в широкому сенсі цього слова.

• У сфері навчання діагностують рівень оволодіння конкретними знаннями, вміннями і навичками.

• У сфері виховання діагностика виявляє рівень сформованості емоційних, моральних якостей особистості або групи учнів.

Об'єктом педагогічної діагностики є учень навчального закладу, а також їхній колектив. Для проведення діагностування проводять збір демографічних даних про досліджуваної особистості та її сім'ї, про фізичне і психічне здоров'я учня, його пізнавальних здібностях, поведінці, мотиваційної сфери тощо. Педагогічна наука пропонує великий вибір методів діагностики: спостереження, анкетування, тестування, бесіди, аналіз творчих робіт тощо.

Отже, основні об’єкти педагогічної діагностики:

• готовність дитини до школи;

• навчальна діяльність школярів;

• вихованість і освіченість особистості, сформованість інтегрованих якостей;

• поведінка і діяльність вихованців;

• різноманітність впливу зовнішнього середовища;

• можливості і особливості сімейного, загальношкільного і класного колективів, їх педагогічна характеристика;

• зміст і ефективність педагогічної діяльності.

Суб'єктами діагностики традиційно виступають педагоги та педагоги-експерти, тестологи, які отримали додаткову освіту в спеціалізованому науково-педагогічному закладі.

Найбільш важливим етапом проведення діагностики є контроль, тобто спостереження за процесом засвоєння знань, формування умінь і навичок. Контроль дозволяє отримати відомості про характер діяльності учня, ефективності використання можливостей педагогічного процесу в навчальних цілях.

Контроль буває декількох видів: попередній, поточний, тематичний, періодичний, підсумковий. Він здійснюється в різних формах: індивідуальній, груповій, фронтальній.

Використовуючи різні методи контролю (усного, письмового, машинного, тестового), педагогічна діагностика сприяє успішному вивченню структури особистості та її властивостей: інтелектуальних і творчих здібностей, обсягу пам'яті, рівня розвитку уважності.

Саме поняття «педагогічна діагностика» було запропоноване Карлхайнцем Інгенкампом у 1968 році в рамках одного з наукових проектів.

Педагогічне діагностування – це вид діяльності, мета якої полягає у встановленні і вивченні ознак, що характеризують стан і результати процесу навчання, що дозволяє на цій основі прогнозувати можливі відхилення, визначати шляхи їх попередження, а також коригувати процес навчання з метою підвищення якості його результату.

У поняття «діагностування» вкладається ширший і глибший зміст, ніж у поняття «перевірка знань, умінь і навичок» учнів. Останнє тільки констатує результати, не пояснюючи їх походження. У той час як діагностування включає контроль, перевірку, оцінювання, накопичення статистичних даних, їх аналіз, розглядає результати з урахуванням способів їх досягнення, виявляє тенденції, динаміку дидактичного процесу.

Педагогічний діагноз – це опис об'єкта (особистості, групи) та педагогічної ситуації на основі різнобічного їх вивчення, що є основою для прийняття конкретного рішення та розробки ефективних навчально-виховних дій та операцій.

Предметом педагогічної діагностики є ознаки та індикатори компонентів педагогічних (навчальних) процесів, симптоми індивідуально-педагогічних особливостей особистості, групи.

Мета педагогічної діагностики: розроблення методів всебічного вивчення ознак, симптомів педагогічного процесу та забезпечення валідності, надійності та достовірності їх результатів.

Останнім часом поле діяльності педагогічної діагностики суттєво розширюється, вона стає все більш поліфункціональною, включає в себе такі аналітичну, оцінювальну функції, функцію контролю, корекційну, орієнтаційну, інформаційну, функції мотивації і стимулювання.

Аналітична функція – це психолого-педагогічний аналіз освітнього процесу на всіх рівнях його структурної організації як педагогічної системи. На відміну від функції контролю, спрямованої лише на виявлення недоліків, аналітична функція виявляє причинно-наслідкові зв’язки в навчально-виховному процесі, між умовами і результатами навчання.

Власне-діагностична функція – це психолого-педагогічне вивчення засвоєних знань, вихованості і розвитку учня, а також рівня професійної компетентності вчителя.

Функція контролю – педагогічна діагностика дозволяє проводити оперативний контроль за процесом навчання та виховання учнів, оскільки містить інформацію про його стан.

Оцінювальна функція – це якісна і кількісна оцінка якості адміністрації школи, кожного вчителя і кожного учня.

Корекційна функція – це дидактична корекція навчально-виховного процесу і психолого-педагогічна корекція власної активності особистості до саморозвитку.

Орієнтувальна функція – це орієнтація педагогічного колективу на вирішення цілей і задач школи і на усунення недоліків, які мають місце в житті педагогічного колективу та окремих особистостей.

Інформаційна функція – це постійне інформування всіх учасників педагогічного процесу про результати педагогічної діагностики.

Функція мотивації і стимулювання – педагогічна діагностика дозволяє проводити диференційовану оплату праці, більш адекватно використовувати зовнішні стимули, підвищує рівень особистої мотивації (для вчителя).

Педагогічна діагностика покликана дає відповіді на такі питання:

• що і для чого вивчати при розгляді навчально-виховного процесу;

• за якими показниками це робити;

• якими методами користуватися;

• за яких умов діагностика органічно включається в цілісний навчально-виховний процес, дає можливість навчити вчителів уміння самоконтролю, а учнів – самопізнання.

Використання педагогічної діагностики в процесі вдосконалення особистості і діяльності вчителя полягає в тому, що вона сприяє виявленню недоліків і дозволяє планувати шляхи для усунення цих недоліків. Діагностика вносить конкретність в діяльність кожного педагога, націлює його на вирішення практичних задач, орієнтованих на оптимізацію навчально-виховного процесу.

На основі аналізу функцій педагогічної діагностики можна конкретизувати її головні завдання:

• визначити виховний потенціал педагогічного колективу;

• виявити позитивні і негативні впливи в мікрорайоні школи і на цій основі прийняти заходи щодо покращення виховної роботи (завдання громадськості, батьків);

• визначити реальні умови формування класних колективів у школі з метою виховання різних категорій школярів: обдарованих, важковиховуваних, педагогічно занедбаних;

• виробити єдині педагогічні позиції, підвищити ефективність виховних впливів на основі об’єктивного уявлення про дітей даного класу;

• виробити єдині педагогічні вимоги;

• сприяти розвитку самосвідомості і особистої відповідальності вихователів та вихованців.

Проте, більш точним буде виділення таких завдань педагогічної діагностики (за Сунцовим М. С.):

виявлення особистісних якостей вчителя, які впливають на навчально-виховний процес;

розробка критеріїв ефективності роботи вчителя;

фіксація професійно необхідного рівня знань і умінь вчителя.

Як бачимо, у даному контексті в перелік головних завдань педагогічної діагностики входить й визначення рівня професійної компетентності кожного вчителя, кількісна та якісна оцінка його діяльності чи діяльності всього педагогічного колективу навчального закладу. При цьому головне завдання діагностики успішної діяльності вчителя полягає не в тому, щоб дати йому зовнішню, максимально об’єктивну експертну оцінку, а в тому, щоб стимулювати самого вчителя до осмислення та вирішення своїх професійних проблем, оскільки хороший педагог завжди зорієнтований на самоаналіз та самодіагностику. Тому лише від бажання самого вчителя залежатиме процес його самопізнання, самовдосконалення та самоактуалізації.

Таким чином, можна зробити висновок, що педагогічна діагностика покликана вирішити низку важливих завдань щодо вдосконалення навчально-виховного процесу. Важливим є той факт, що педагогічна діагностика крім специфічних функцій, виконує також і ряд інших функцій. Тому можна стверджувати, що їй належить провідна роль у навчально-виховному процесі.

Існує багато різноманітних підходів до класифікації діагностичних методик, зокрема їх групують залежно від спрямованості на вивчення індивідуальних особливостей, рис та станів особистості чи колективу, від характеру участі тестованих у їх проведенні, від часу та місця проведення діагностичного дослідження, залежно від форми та способу використання та ін.

Найбільш повна класифікаці методів вивчення особистості і колективу наводиться Фрідманом Л. М.:

1. За характером участі у проведенні дослідження:

а) пасивні (спостереження, якісний і кількісний аналіз діяльності тощо);

б) активні (анкетування, тестування, соціометричні методи, проективні, апаратурно-технічні методи тощо).

2. За часом спостереження:

а) одноманітні (анкетування, тестування тощо);

б) довготривалі (цілеспрямоване спостереження, біографічний метод тощо).

3. За місцем проведення:

а) шкільні (класні та позакласні);

б) лабораторні.

4. За метою вивчення особистості:

а) неекспериментальні (спостереження, анкетування, бесіда, аналіз результатів діяльності) – дозволяють діагностувати індивідуальні особливості особистості;

б) діагностичні (тестування, метод шкал, консиліуми тощо) – вимірюють конкретні якості та особливості особистості;

в) пояснення явищ (природній, моделювальний, лабораторний експеримент);

г) визначення можливостей розвитку (формувальний експеримент).

Найбільш правильним способом проведення діагностики є метод експертних оцінок, який включає в себе низку інших дослідницьких методів: спостереження, анкетування, тестування, аналіз одержаних результатів та ін.

Беспалько В. П. виділяє в процесі діагностики два рівні.

Перший рівень – нагромадження емпіричних даних – спостереження, ідентифікація і фіксація даних про особистість і діяльність вчителя. При цьому відбувається розпізнавання об’єкта за характерними ознаками.

Другий рівень – передбачає опрацювання інформації, розпізнавання сутності досліджуваного об’єкта, співвідношення отриманих результатів із практикою, причому діяльність вчителя розкладається на складові різних рівнів, відштовхуючись від ієрархії. Беспалько В. П. передбачає використання різних методів діагностики, які відповідатимуть кожному рівню. Такий поділ процесу педагогічної діагностики на етапи відповідно до їх змісту є найбільш доцільним, оскільки дозволяє розкрити способи і порядок дій при здійсненні педагогічної діагностики. На першому, емпіричному рівні широке використання матимуть такі методи, як спостереження, індивідуальні бесіди з вчителем, тестування учнів.

Щоб провести діагностичне дослідження на належному рівні, адміністрація школи повинна мати повне методичне забезпечення, що передбачає створення та постійне поповнення банку психолого-педагогічних діагностичних методик, ведення на регулярній основі відповідної документації, в якій фіксуються результати діагностики (карти індивідуального та колективного розвитку тощо).