Тема 3. Фінансові посередники

3.1. Поняття фінансового посередництва.

3.2. Функції фінансових посередників.

3.3. Класифікація фінансових посередників.

3.4. Загальна характеристика основних видів фінансових посередників.

3.1. Поняття фінансового посередництва

Фінансові посередники є основними учасниками ринку фінансових послуг. Cаме через їх діяльність визначається ефективність функціонування фінансового ринку в цілому.

Виходячи із загальної структури фінансового ринку можна визначити, що фінансові посередники – це фінансові інститути, які надають широке або обмежене коло фінансових послуг. Вони задовольняють фінансові інтереси суб’єктів виробничої та соціальної сфери, які, з одного боку, залучають фінансові ресурси на фінансовому ринку та розміщують їх у власних інтересах, а з іншого – володіють вільним капіталом та мають бажання найбільш вигідно його розмістити.

На фінансовому ринку України діють різноманітні фінансові посередники, які, відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» поділяються на два основних види – фінансові установи та кредитні установи.

Фінансова установа – це юридична особа, яка надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Кредитна установа – це фінансова установа, яка має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.

Виходячи із порядку формування фінансових ресурсів фінансові посередники бувають депозитного та недепозитного типу. До першого виду відносять комерційні банки, ощадні банки, кредитні асоціації, кредитні спілки. Вони формують фінансові ресурси за рахунок депозитних вкладів своїх клієнтів та за рахунок вільних коштів на поточних і розрахункових рахунках.

До другого типу відносяться страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, інститути сумісного інвестування, благодійні товариства, лізингові компанії та інші. Джерела формування їх фінансових ресурсів залежать від сфери діяльності кожної окремої компанії. Так, страхові компанії формують фінансові ресурси за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, що застраховані у даній компанії. Недержавні пенсійні фонди залучають фінансові ресурси за рахунок відкриття пенсійних рахунків особам, що знаходяться у працездатному віці. Для інститутів сумісного інвестування джерелами фінансових ресурсів виступають акції та інвестиційні сертифікати, що емітовані компанією. В благодійних товариствах фінансові ресурси формуються за рахунок благодійних внесків.

Через особливості формування фінансових ресурсів визначається і сфера діяльності фінансових посередників. Одни з них надають широке коло фінансових послуг (комерційні банки, кредитні спілки, ощадні банки та ін.), інші спеціалізуються на окремих специфічних фінансових послугах (страхові компанії, лізингові компанії, інститути сумісного інвестування).

Проте, незважаючи на те, за рахунок яких коштів сформовані фінансові ресурси і на скільки широке коло фінансових послуг пропонується фінансовими посередниками, всі вони допомагають позичальникам на оптимальних умовах залучити інвестиційні ресурси, а інвесторам прийняти вірні рішення щодо інвестування коштів у фінансові активи та реалізувати ці рішення у найменш короткий термін.

В економічній теорії існує два основних підходи щодо визначення структури фінансових посередників.

За першим підходом фінансові посередники включають:

- кредитних брокерів, в задачі яких входить пошук власника коштів і суб’єктів ринку, яким потрібні кошти. Основним завданням кредитних брокерів є вирівнювання попиту на капітал з його пропозицією;

- вторинний ринок, представниками якого є фондова біржа, біржові брокери, дилери та маклери. Їх задача полягає у забезпеченні ліквідності фінансових активів як на первинному, так і вторинному ринку;

- інвестиційні банки, метою діяльності яких є акумулювання довгострокових інвестиційних ресурсів і найбільш ефективне розміщення їх у виробничих та позавиробничих галузях країни.

Відповідно до другого підходу фінансові посередники поділяються в залежності від сфери діяльності на:

• комерційні банки;

• ощадні банки;

• інститути сумісного інвестування;

• страхові компанії;

• недержавні пенсійні фонди;

• лізингові компанії та ін.

Таким чином, посередники являються проміжною ланкою між кінцевими позичальниками і інвесторами. Вони трансформують прямі замовлення у опосередковані, надаючи при цьому різноманітні інформаційні, консультаційні, експертні та інші послуги.