8. 2. Фінансові ризики, способи їх оцінки

Поняття ризику характеризує невизначеність настання певних подій у майбутньому, а ступінь ризику відображає міру цієї невизначеності.

Фінансовий ризик - це ризик, що виникає при здійсненні фінансових операцій. Це ризик не отримати задовільний фінансовий результат. Оскільки прибуток є основним фінансовим результатом будь-якої підприємницької діяльності, фінансовий ризик можна трактувати як невизначеність в отриманні майбутніх прибутків.

Фінансові ризики насамперед пов'язані зі змінами на фінансовому ринку та змінами в економіці. Це можуть бути зміни процентних ставок, валютних курсів, зміни в діяльності галузей господарства чи в діяльності конкретних позичальників. До фінансових ризиків відносять кредитний, процентний, валютний, галузевий ризики, ризик ліквідності та структури капіталу, операційні ризики (ризики невиконання угоди партнерами), а також ризик країни. Різні види ризиків можуть посилювати або нейтралізувати один одного.

В теорії фінансового ринку визначають наступні види фінансового ризику:

Кредитний ризик — це ризик несплати позичальником основного боргу та процентів по ньому. Кредитний ризик можна визначити як невпевненість кредитора в тому, що боржник матиме змогу і бажання виконати свої зобов'язання щодо умов та термінів кредитної угоди.

Процентний ризик відображає невизначеність, пов'язану з рівнем майбутніх процентних ставок. Причому це не лише невизначеність майбутнього рівня процентних ставок, а й невизначеність, пов'язана з напрямом, швидкістю руху процентних ставок, їх мінливістю.

Валютним ризиком називають ризик можливих втрат від зміни вартості іноземної валюти щодо національної. До основних типів валютних ризиків належать економічний, бухгалтерський та операційний ризики.

Економічний ризик відображає вплив економічних умов іншої країни на вартість активів, виражених у валюті цієї країни. На величину економічного ризику впливають зміни в економічній, політичній ситуації в країні, валютна політика, що проводиться урядом, рівень інфляції тощо.

Операційний ризик — це ризик несприятливих змін валютного курсу за період до часу проведення запланованої валютної операції.

Бухгалтерський ризик — це ризик зміни облікової вартості активів чи пасивів при зміні валютних курсів при тому, що в іноземній (національній) валюті їх вартість залишається незмінною.

Ризик країни, який часто включають до основних фінансових ризиків, є сукупністю політичного, економічного та трансфертного ризиків. Це ризик, пов'язаний з дійсними та очікуваними політичними й економічними умовами в країні і впливом цих умов на здатність уряду країни, окремих корпорацій та фізичних осіб виконувати зобов'язання по зовнішньому боргу. Для оцінювання ризику країни використовують такі показники, як:

а) коефіцієнт обслуговування боргу, що розраховується як співвідношення коштів, які витрачаються щороку країною-позичальником на обслуговування зовнішнього боргу, та валових доходів від експорту;

б) відношення резервної позиції в Міжнародному валютному фонді до обсягу імпорту;

в) відношення міжнародних резервів (золота, валюти) до обсягу імпорту;

г) відношення обсягу експорту до валового національного продукту;

д) рівень інфляції.

Міжнародними організаціями та фінансовими інститутами розробляються рейтинги економічного, політичного та трансфертного ризиків, на основі яких розраховують рейтинги країн, що виступають позичальниками на міжнародному фінансовому ринку. Опис рейтингу економічного ризику включає оцінку таких показників, як спроможність погашати заборгованість, рівень зовнішнього боргу, ступінь диверсифікації економіки, рівень залежності країни від іноземних позик, що використовуються для фінансування дефіциту бюджету, темпи та стабільність економічного зростання, рівень інфляції.

Ризик ліквідності пов'язують як з характеристиками окремого активу, так і з можливостями суб'єктів фінансового ринку. Проте в будь-якому випадку це ризик того, що не зможуть бути вчасно задоволені потреби інвестора (власника активу чи юридичної особи — суб'єкта ринку) в готівкових коштах.

Ризик ліквідності активу — це ризик того, що визначений актив не зможе бути швидко проданий за його ринкову або близьку до неї ціну. Для фінансового активу ступінь цього ризику знаходить відображення у величині процентної ставки, що характеризує дохідність активу.

Ризик ліквідності по відношенню до суб'єкта ринку-корпорації — це ризик того, що остання не зможе вчасно отримати готівкові кошти, щоб розрахуватись за своїми зобов'язаннями. Це означає, що у суб'єкта господарювання завжди мають бути активи, які можуть бути перетворені на готівку за задовільною ціною в потрібній кількості та в необхідний момент часу.

Процес управління фінансовими ризиками являє собою сукупність прийомів і методів, що зменшують імовірність появи цих ризиків або локалізують їх наслідки. Управління фінансовими ризиками є одним з найважливіших напрямків діяльності фінансового менеджера, який вимагає глибоких знань економіки й фінансів, математичних і статистичних методів, страхової справи та ін. У великих західних компаніях на управління ризиками фінансовий менеджер витрачає до 45% робочого часу.

З погляду своєчасності ухвалення рішення щодо попередження і мінімізації втрат можна виділити три підходи до управління ризиками:

1) активний підхід означає максимальне використання менеджером засобів управління ризиками для мінімізації їх наслідків. При цьому підході всі господарські операції здійснюються після проведення заходів щодо попередження можливих фінансових втрат;

2) адаптивний підхід заснований на урахуванні в процесі управління сформованих умов господарювання, а саме управління ризиками здійснюється в ході проведення господарських операцій. При цьому неможливо запобігти всьому збитку у випадку настання ризикової події, а можна уникнути лише частини втрат;

3) консервативний підхід припускає, що вплив на фінансові ризики починається після настання ризикової події, коли підприємець вже отримав збиток. У цьому випадку метою управління є локалізація збитку в межах будь-якої однієї фінансової операції або одного підрозділу.

Процес управління фінансовими ризиками включає кілька етапів. На першому етапі відбувається визначення тих видів ризиків, з якими можна зштовхнутися. На другому - проводиться аналіз і кількісна оцінка ступеня ризику. На третьому - здійснюється вибір методів управління ризиками. На четвертому - дані методи застосовуються на практиці і оцінюються результати проведених заходів.

Оцінка фінансових ризиків проводиться з метою визначення ймовірності й розміру втрат, що характеризують величину (або ступінь) ризику. Вона може здійснюватися різними методами аналізу: якісним, кількісним або комплексним.

За допомогою якісного аналізу можна визначити можливі види ризику, фактори, що впливають на рівень ризику, а також потенційні ризики.

Всі фактори, що впливають на ступінь ризику, можна розділити на зовнішні й внутрішні. До зовнішніх факторів ризику відносяться політична та економічна ситуація в країні і за її межами, законодавчо-правова основа підприємницької діяльності, податкова система, конкуренція, стихійні лиха та ін. До внутрішніх факторів ризику можна віднести економічну стратегію суб’єкта підприємництва, ступінь використання ресурсів у господарській діяльності, кваліфікацію працівників, якість менеджменту тощо.

В діяльності будь-якого суб’єкта підприємництва в умовах ринкової економіки можна виділити п'ять основних областей ризику:

1) безризикову область;

2) область мінімального ризику;

3) область підвищеного ризику;

4) область критичного ризику;

5) область катастрофічного ризику.

Якісний аналіз може здійснюватися різними методами, найважливішими з яких є методи використання аналогів і експертних оцінок.

Метод використання аналогів передбачає пошук і використання подібності між явищами, предметами, системами. Його застосовують, якщо використовувати інші методи оцінки ризику не представляється можливим. Однак цей метод характеризується суб'єктивізмом, тому що велике значення мають знання й досвід аналітика.

Метод експертних оцінок реалізується шляхом обробки думок досвідчених підприємців і фахівців, що виступають як експерти. Кожному працюючому експертові надається перелік можливих ризиків і пропонується оцінити ймовірність їх настання. Потім оцінки експертів піддаються аналізу на суперечливість. Вони повинні задовольняти наступному правилу: максимально припустима різниця між оцінками двох експертів за будь-яким видом ризику не повинна перевищувати 50%, що дозволяє усунути кардинальні розходження в оцінках імовірності настання окремого виду ризику. У результаті одержують експертні оцінки ймовірностей припустимого критичного ризику або найбільш імовірних втрат. При цьому велике значення має правильний підбір експертів.

При кількісному аналізі розміри окремих ризиків визначаються економіко - математичними методами:

• оцінки ймовірності очікуваного збитку;

• мінімізації втрат;

• використання дерева рішень;

• аналізом фінансових показників діяльності суб’єкта підприємництва.

Статистичний метод вивчає статистику втрат і прибутків за певний проміжок часу, встановлює величину та частоту одержання певного результату; на основі цього складається прогноз на майбутнє. Із цією метою розраховують коефіцієнт варіації, що характеризує зміну кількісної оцінки ознаки при переході від одного варіанта до іншого.

Коефіцієнт варіації (V) - це відносна величина, тому на його розмір не впливають абсолютні значення досліджуваного показника. Він являє собою відношення середнього квадратичного відхилення (σ) до середньозваженого значення події ( ) й визначається у відсотках:

, (8.4)

Чим більше значення коефіцієнта варіації, тим сильніше зміна аналізованої ознаки. Емпірично встановлена наступна якісна оцінка різних значень коефіцієнта варіації:

• до 10% - слабка зміна;

• від 10 до 25%- помірна зміна;

• понад 25% - висока зміна.

Середнє очікуване значення події є середньозваженою величиною із всіх можливих результатів з урахуванням імовірності настання кожного результату і визначається за формулою:

(8.5)

де х_і – абсолютне значення і-го результату;

р_і – ймовірність наступу і-го результату

n – число варіантів ісходу події.

Середнє значення події являє собою узагальнену кількісну характеристику і не дозволяє прийняти рішення на користь будь-якого варіанта. Для остаточного рішення потрібно визначити ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини, мірами якої є дисперсія (σ²) й середньоквадратичне відхилення (σ).

Дисперсія являє собою середнє зважене із квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних.

, (8.6)

Дисперсія сигналізує про наявність ризику, але при цьому не вказує напрямок відхилення від очікуваного значення, тому що різниця береться у квадраті, а підприємцю важливий знак (плюс або мінус) цього відхилення, щоб знати, прибуток (+) або збиток (-) він одержав при угоді.

Середньоквадратичне відхилення вимірюється в тих самих одиницях, що й ознака, що варіює, та визначається за формулою:

, (8.7)

Статистичний метод може застосовуватися й у трохи спрощеному виді. Відомо, що ризик інвестора характеризується оцінкою ймовірної величини максимального і мінімального доходів. При цьому чим більше діапазон між ними при рівній їхній імовірності, тим вище ступінь ризику.

Перевагами статистичного методу оцінки ризику є його точність і нескладність математичних розрахунків, а явним недоліком - необхідність великої кількості вихідних даних. Крім того, метод не придатний для знов створених суб’єктів підприємництва.

Метод оцінки ймовірності очікуваного збитку заснований на тому, що ступінь ризику визначається як добуток очікуваного збитку на ймовірність того, що цей збиток відбудеться. Найкращим є рішення з мінімальним розміром розрахованого показника.

Метод мінімізації втрат засновано на розрахунку можливих втрат при виборі певного варіанта рішення завдання. Із цією метою виділяють два види втрат:

1) втрати, викликані неточністю досліджуваної моделі (об'єкта), або так званий «ризик вивчення». Не можна ефективно управляти об'єктом, про який у менеджера існують неясні уявлення;

2) втрати, що викликані неточністю і неефективністю управління, або «ризик дії». Він пов'язаний з можливістю прийняття невірних рішень і виникненням втрат у процесі виконання цих рішень.