Змістовий модуль ііі Менеджмент фінансового ринку Тема 8. Ризик і ціна капіталу

8.1. Ціна капіталу.

8.2. Фінансові ризики, способи їх оцінки.

8. 3. Визначення ціни капіталу.

8.1. Ціна капіталу

Капітал є одним з факторів підприємництва поряд із природними й трудовими ресурсами. Капітал – це вартість, яка авансується у підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку.

Термін «капітал» неоднозначно трактується в економічній літературі. З одного боку, під капіталом розуміють суму акціонерного капіталу, емісійного доходу та нерозподіленого прибутку. Величина капіталу розраховується як різниця між вартістю активів суб’єкта підприємництва і його кредиторською заборгованістю. З іншого боку, під капіталом розуміють всі довгострокові кошти.

Термін «капітал» часто використовують і для характеристики активів суб’єкта підприємництва, поділяючи їх на основний (довгострокові активи, у тому числі незавершене будівництво) і оборотний (всі оборотні кошти суб’єкта підприємництва) капітал.

Зустрічається також визначення капіталу як загальної вартості коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які інвестовані у формування його активів.

У західній літературі під капіталом розуміють всі джерела коштів, які використовуються для фінансування активів і операцій, включаючи короткострокову та довгострокову заборгованість, привілейовані й звичайні акції (пасив балансу).

Капітал суб’єкта підприємництва формується за рахунок різних фінансових джерел як короткострокового, так і довгострокового характеру. Залучення цих джерел пов'язане з певними витратами, які він несе. Сукупність цих витрат, виражена у відсотках до величини капіталу, являє собою ціну (вартість) капіталу фірми.

Концепція вартості капіталу є однією з базових у теорії фінансового менеджменту. Вартість капіталу характеризує рівень рентабельності інвестованого капіталу, необхідного для забезпечення високої ринкової вартості суб’єкта підприємництва. Максимізація ринкової вартості досягається в значній мірі за рахунок мінімізації вартості використовуваних джерел. Показник вартості капіталу використовується в процесі оцінки ефективності інвестиційних проектів і інвестиційного портфеля суб’єкта підприємництва в цілому.

Прийняття багатьох рішень (формування політики фінансування оборотних активів, рішення про використання лізингу, планування операційного прибутку та ін.) базується на аналізі ціни капіталу.

Ціна капіталу суб’єкта підприємництва складається під впливом багатьох факторів, головними з яких є:

- загальний стан фінансового середовища, у тому числі фінансових ринків;

- кон'юнктура товарного ринку;

- середня ставка позичкового відсотка, що склалася на фінансовому ринку;

- доступність різних джерел фінансування для конкретних юридичних осіб;

- рентабельність операційної діяльності суб’єкта підприємництва;

- рівень операційного левериджу;

- рівень концентрації власного капіталу;

- співвідношення обсягів операційної та інвестиційної діяльності;

- ступінь ризику здійснюваних операцій;

- галузеві особливості діяльності позичальника, у тому числі тривалість виробничого й операційного циклів, та ін.

З точки зору фінансового ринку, під час визначення ціни капіталу інвестор використовує два основних терміни. Це – ціна цінного паперу, що виражається в грошових одиницях, і ціна капіталу, що виражається у відсотках.

Для інвестора ціна капіталу є доходом, який він отримує від вкладення інвестицій у фінансові активи. Для емітента – фінансовими витратами, які він повинен сплатити інвестору у процентах до отриманого капіталу.

Вільні кошти можуть вкладатись інвестором у підприємницьку діяльність або в купівлю цінних паперів. При виборі будь-якого із способів вкладення коштів власник намагатиметься компенсувати нереалізовані можливості, що передбачаються іншими варіантами інвестицій.

Розрізняють номінальну та реальну процентні ставки.

Реальна процентна ставка відображає очікувані темпи зростання економіки за визначений період часу і реальний дохід інвестора на вкладені кошти. (Для країн з розвиненою ринковою економікою реальні темпи зростання становлять 2,5—4% за винятком нетривалих періодів стрімкого економічного зростання.)

Номінальна процентна ставка відображає в грошовому вираженні дохід, отриманий з однієї грошової одиниці капіталовкладень.

Вона перебуває під впливом попиту та пропозиції і виражає абсолютну плату за використання коштів. Реальна процентна ставка дорівнює номінальній процентній ставці за вирахуванням темпів інфляції.

Реальна процентна ставка (С) на визначений період у майбутньому невідома на початок періоду й оцінюється на основі рівня очікуваного економічного зростання за даний період (%) та з врахуванням ризиків (і).

, (8.1)

На розвинених фінансових ринках існують ефективні механізми встановлення дохідності активу на рівні, що відповідає ступеню його ризиковості. Саме дохідність будь-якого фінансового активу визначається дохідністю безризикового активу та премією за ризики, що характерні для такого активу.

Крім того, будь-яка процентна ставка (%р) на ринку є сумою безризикової, або безпечної, процентної ставки (%о) та премії за ризик (ПР):

, (8.2)

Безризикова процентна ставка — це номінальна процентна ставка по короткостроковим державним цінним паперам, яка, в свою чергу, є умовою двох складових — реальної процентної ставки (%р) та поправки на інфляцію (і):

, (8.3)

Складова і розраховується на основі прогнозованих рівнів інфляції і тому у разі нестабільної економічної та політичної ситуації в країні може суттєво відрізнятись від реальних темпів інфляції.

В Україні, де фінансовий ринок знаходиться в стадії розвитку, основою для формування ринкових процентних ставок, орієнтиром ціни на гроші виступають ставки рефінансування та облікова ставка Національного банку України.

Ставка рефінансування — це виражена у процентах плата за кредити, що надаються комерційним банкам.

Облікова ставка НБУ. Є найнижчою серед ставок рефінансування, — це виражена у процентах плата, яку бере Національний банк України за рефінансування комерційних банків через купівлю векселів до настання строку платежу по ним і утримує з номінальної суми векселя.

Премія за ризик включає в себе премію за ризик неліквідності, премію за ризик неплатежу та премію за ризик, пов'язаний з терміном обігу даного фінансового активу.

Премія за ризик неліквідності відображає ризик неотримання доходу від продажу фінансового активу і є платою за те, що даний актив не можна буде швидко і без втрат продати на ринку, тобто швидко і без втрат перетворити на готівку.

Ризик неплатежу відображає ризики несвоєчасної сплати доходу (процентів чи основної суми боргу), сплати доходу не в повному обсязі або повної його несплати.

Премія за ризик, пов'язаний з терміном обігу фінансового активу, як правило, зростає із його збільшенням. Більший період часу пов'язаний з більшою невизначеністю, а отже, більшим ризиком, тому спрогнозувати майбутню ситуацію на ринку чи майбутні процентні ставки тим важче, чим більший термін прогнозу.

Крім того, номінальні процентні ставки і номінальна дохідність довгострокових зобов'язань часто не відповідають майбутнім ринковим процентним ставкам. Реальна дохідність боргових зобов'язань, як правило, відповідає ринковій. Так, дохідність боргового зобов'язання з плаваючою ставкою завжди відповідає ринковій, оскільки змінюється відповідно до ринкової кон'юнктури. Дохідність активу з фіксованим доходом відповідає ринковій лише при продажі його на ринку, оскільки коригується зміною його ринкової вартості. Володіння активом з фіксованим доходом забезпечує дохідність вищу за ринкову при падінні процентних ставок на ринку і нижчу за ринкову при зростанні процентних ставок.