6.4. Операції по короткостроковому фінансуванню на залученій основі

Кредитування є основним напрямком діяльності комерційних банків. Воно пов’язане з потребами у додаткових фінансових ресурсах юридичних і фізичних осіб, та опосередковує зв’язки між державою, фінансово-кредитними установами, товаровиробниками і населенням. Через це кредитні відносини повинні сприяти економічному зростанню і забезпечувати прогресивний розвиток вітчизняного виробництва.

Відповідно до Положення Правління НБУ «Про кредитування» від 28.09.1995р. банківський кредит – це запозичений капітал банку в грошовій формі, що надається у тимчасове використання на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності та цільового характеру використання.

Принцип забезпеченості означає наявність у фінансово-кредитної установи права і можливостей захистити власні інтереси у вигляді отримання відповідних коштів для забезпечення наданого кредиту. До форм забезпечення банківського кредиту належать застава цінних паперів, рухомого та нерухомого майна, отримання гарантій, доручень і т. ін.

Принцип зворотності полягає в можливості повернути надані у кредит кошти до комерційного банку. З даним принципом дуже тісно пов’язані принципи платності та терміновості.

Принцип платності означає, що позичальник повинен сплатити фінансово-кредитній установі відповідну суму за надані у використання фінансові ресурси. Дана плата встановлюється у вигляді відсотка від суми позички і є основним джерелом отримання банківського прибутку.

Принцип терміновості означає, що позичка повинна бути повернена у встановлений кредитною угодою строк. В разі порушення строку кредитування банк має праву реалізувати заставне майно, спрямувавши отримані кошти на погашення суми боргу, або встановити більш високі відсотки за його використання. Принцип терміновості є одним із важливіших в процесі кредитування, так як позички, що погашені в строк, дають можливість надавати нові кредити та отримувати прибуток від кредитної діяльності.

Цільовий характер використання полягає у можливості позичальника вкладати кредитні ресурси лише в об’єкти, що зазначені в кредитній угоді. Даний принцип дозволяє комерційним банкам контролювати ефективність використання кредитних ресурсів. Його порушення тягне за собою часткове або повне припинення процесу кредитування.

З метою надання банківського кредиту комерційні банки проводять ряд послідовних дій. Спочатку вони розглядають заявку клієнта та оцінюють достовірність всіх документів, що супроводжують дану заявку. Після цього проводиться аналіз кредитоспроможності позичальника і визначення ризику по позичці. В сучасних комерційних банках існують спеціальні комп’ютерні програми, в основі яких лежить рейтингова оцінка показників фінансової сталості клієнта, його ділової репутації, об’єктивних факторів діяльності клієнта (термін існування підприємства, його місцезнаходження, галузь діяльності та ін.). На підставі кількості набраних балів робітники кредитного відділу визначають рівень кредитоспроможності позичальника та його можливості в строк та у повному обсязі повернути позичку і сплатити по ній встановлені відсотки.

Якщо отримані результати задовольняють вимогам Кредитного комітету, робітники банку разом із клієнтом обговорюють всі права та обов’язки, що виникнуть під час здійснення процесу кредитування, оформлюють та підписують кредитну угоду. В разі необхідності внесення змін між банком та клієнтом може бути укладена додаткова угода до основного кредитного договору.

Крім укладання кредитної угоди комерційні банки в процесі кредитування використовують відповідні способи захисту від кредитного ризику. Найбільш поширеними з них є:

• лімітування, яке полягає у встановленні максимального розміру заборгованості для одного позичальника;

• диверсифікація, яка уявляє собою розподіл кредитних ресурсів між максимальною кількістю позичальників;

• страхування, під час якого в банках створюється резервний фонд для покриття можливих збитків, а також відбувається страхування кредитних угод в страхових організаціях.

Велике значення під час використання кредитних ресурсів набуває безпосередній контакт банка з позичальником, відстежування його фінансового стану та можливостей виникнення проблемних ситуацій, що можуть привести до непогашення боргу. В цьому випадку банк приймає відповідні заходи щодо захисту власних інтересів.

За терміном надання банківські кредити бувають короткострокові та довгострокові. На ринку банківських позичок надаються короткострокові кредити.

Короткостроковими вважаються кредити терміном до одного року, які надаються для фінансування поточних короткострокових потреб у грошових коштах. Такі кредити надаються для поповнення товарно-матеріальних запасів, покриття виробничих витрат, фінансування дебіторської заборгованості, сплати податків та процентних виплат за зобов'язаннями, виплати дивідендів тощо.

Комерційні банки користуються короткостроковим кредитуванням для підтримки ліквідності, для проведення операцій з цінними паперами та для проведення інших фінансових операцій.

Переважна частина короткострокових кредитів як фізичним, так і юридичним особам видається у формі овердрафту. Він надається в разі розриву в платіжному обороті клієнта, коли поточні фінансові потреби перевищують власні ресурси.

При кредитуванні у формі овердрафту використовується єдиний рахунок, на якому в результаті вкладання або вилучення коштів виникають кредитові або дебетові залишки. За кредитовими залишками нараховуються відсотки, а за дебетовими – стягується встановлений в угоді про кредитування процент.

Крім овердрафта, до короткострокових кредитів відносять кредити загального характеру, що використовуються позичальником на задоволення поточних потреб; кредити для посередників на фондовій біржі для здійснення операцій з купівлі-продажу цінних паперів; аграрні кредити для задоволення сезонних потреб сільськогосподарських підприємств та інші.

Для комерційних банків короткострокове кредитування є найменш ризиковим у порівнянні із середньо- та довгостроковим. Через це дані позички займають основну питому вагу в кредитних портфелях фінансово-кредитних установ.