Тема 5. Ринок похідних фінансових інструментів

5.1. Сутність похідних фінансових інструментів.

5.2. Форвардні угоди, види і порядок укладання.

5.3. Ф'ючерсні угоди, їх характеристика.

5.4. Опціони, їх визначення та види.

5.5. Свопи, економічна сутність та види.

5. 1. Сутність похідних фінансових інструментів

Похідні фінансові інструменти відомі економістам досить давно, ще з минулого століття. Однак називати "похідними", широко й скрізь їх використовувати сталі з 70-х рр. ХХ століття. Об'єктивною причиною цьому був крах Бреттон-Вудскої валютної системи на початку 1970-х рр. і уведення плаваючих валютних курсів. Останні послужили джерелом різко зростаючої невизначеності при прийнятті ділових рішень. Це, в свою чергу, обумовило потребу в фінансових інструментах, які дозволяють зменшити ризик при прийнятті рішень.

Строковий ринок надає учасникам широкі можливості різноманітного використання його інструментів. Строкові контракти можуть використовуватися і для проведення спекулятивних та арбітражних операцій, головна мета яких - одержання прибутку, і для проведення хеджерських операцій, головна мета яких полягає в зниженні ризику.

В якості таких інструментів використовувалися форвардні, ф'ючерсні й опціонні контракти. Розвиток ринку похідних фінансових інструментів супроводжувався появою спеціалізованих бірж. Першою біржею, яка почала організовані ф'ючерсні торги, була Чиказька товарна біржа (Chicago Board of Trade-CBT). Перші стандартні контракти з'явилися в 1972 р. на Чиказькій торговельній біржі (Chicago Mercantile Exchange-CME). Це були контракти на валютні курси. В 1975 р. там же почали укладати контракти по процентним ставкам. В 1982 р. відразу на декількох американських біржах були уведені в торги ф'ючерси на фондові індекси. У тому ж році відкрита відома нині Міжнародна Лондонська біржа фінансових ф'ючерсних угод (the London International Financial Futures Echange - LIFFE).

Основою строкового ринку будь-якої країни є похідні фінансові інструменти.

Похідний фінансовий інструмент являє собою договір між двома сторонами щодо купівлі (продажу) у майбутньому будь-якого активу за фіксованою у момент укладання договору ціною. До похідних фінансових інструментів відносяться: ф'ючерси, опціони, свопи, які базуються на товарних і фінансових активах, тобто на товарах, валюті, процентах, цінних паперах та їх індексах. До них же відносяться й похідні фінансові інструменти другого й більше порядків: опціони на ф'ючерси, опціони на свопи, різні гібридні контракти. Необхідно відрізняти похідні інструменти, пов'язані з фінансовим ринком і засновані на фінансових активах (фінансові ф'ючерси, опціони й ін.), і похідні інструменти, що пов'язані з товарними ринками й засновані на товарах (товарні ф'ючерси, опціони і т. ін.). І ті, і інші єдині в своїй економічній сутності; розрізняються вони сутністю активів, на яких засновані, отже, і механізмами їх функціонування.

Похідні фінансові інструменти за своєю сутністю – це контракти на строк. По-іншому їх називають строковими контрактами або угодами. Саме цим вони відрізняються від інших угод.

Ціна похідного фінансового інструмента визначається залежно від цін активів, які становлять базу інструмента.

Отже, похідний фінансовий інструмент являє собою строкову угоду, відповідно до якої поставляється актив після закінчення певного строку. Ринок строкових контрактів називають строковим ринком, ціни на актив у строкових контрактах - цінами строкового ринку. Угоди, згідно з якими актив поставляється негайно або протягом одного - двох робочих днів, називають касовими, або спотовими угодами, а ринок таких угод - касовим, або спотовим ринком. Ціна активу, яка фігурує в спотових (касових) угодах, називається спотовою (касовою) ціною.

Оскільки поставка активу на строковому ринку передбачається через деякий досить тривалий час (через 1-6 міс.), то учасники строкового ринку мають можливість продати контракт на поставку неіснуючого активу. Отже, на строковому ринку можливості купити або продати базовий актив його учасниками є рівні й не залежать від наявності або відсутності активу. На спотовому ринку не можна продати неіснуючий актив, тому що перш, ніж щось продати, потрібно це купити.

Оскільки на строковому ринку продавцем може стати будь-який учасник, навіть якщо в нього в наявності немає того, що він продає, то для позначення стану покупця або продавця тут використовується відповідна термінологія.

Коли учасник строкового ринку купує контракт, то це означає відкриття або заняття їм довгої позиції (встає в купівлю). Якщо ж учасник продає контракт, то він займає або відкриває коротку позицію (встає в продаж). Таким чином, купівля і продаж на строковому ринку - відкриття позиції. Закрити позицію можна за допомогою протилежної угоди. Якщо в учасника відкрита коротка позиція (продаж контракту), він може її закрити шляхом відкриття довгої позиції (купівля контракту). Угода, за допомогою якої закривається відкрита позиція, називається офсетною угодою.

Строкові ринки можуть бути біржовими й позабіржовими. На біржових строкових ринках торгують ф'ючерсними й опціонними контрактами, депозитарними розписками, варрантами, на позабіржовому - форвардними, опціонними й своп-контрактами, депозитарними розписками, варрантами, опціонними свідоцтвами.

Учасників строкових ринків прийнято ділити на три категорії: хеджеры, спекулянти і арбитражери.

Хеджер - це особа, що страхує на строковому ринку свої фінансові активи або результати угод, що проведені на спотовому ринку. Наприклад, учасникові ринку потрібно через 2 місяці купити валюту. Спостерігається тенденція росту курсу валюти, проте курс валюти, що встановиться через 2 місяці, не відомий. Строковий ринок пропонує хеджеру ряд інструментів, що дозволяють йому вже сьогодні зафіксувати курс валюти, яку він купить тільки через 2 місяці.

Спекулянт - особа, яка прагне одержати прибуток за рахунок змін цін на строковому ринку. Спекулянт купує (продає) строкові контракти для того, щоб у майбутньому продати (купити) їх по більш сприятливій ціні. Так, якщо ціна контракту на строковому ринку зростає, то спекулянт буде прагнути відкрити довгу позицію, а потім закрити її шляхом проведення офсетної угоди, вигравши на різниці цін строкових контрактів. Якщо в результаті спекулянт готовий понести додатковий ризик за одержання доходу, то хеджер готовий заплатити за зменшення ризику можливих втрат.

Арбитражер - особа, що одержує прибуток за рахунок одночасної купівлі-продажу того самого активу на різних ринках. Дохід арбитражера виникає в тому випадку, якщо на різних ринках спостерігається розходження в цінах або порушуються паритетні відносини між ними. Арбітражні операції не пов'язані з ризиком. Основа для їхнього проведення може виникати раптово. У підсумку здійснення арбітражу різниця в цінах вирівнюється й ліквідується порушення паритетних відносин. Після цього основа для проведення арбітражних угод зникає.

Якщо хеджер і спекулянт, здійснивши угоди, змінюють свій ризик (хеджери - знижують, а спекулянти – підвищують), то арбітражні операції не пов'язані з будь-яким ризиком.

При вивченні строкових ринків велике значення має питання, пов'язане з нормативним статусом похідних цінних паперів. Законодавство різних країн по-різному трактує статус похідних фінансових інструментів. Розглянемо більш детально основні їх види.