3.3. Класифікація фінансових посередників

Сучасна структура фінансових посередників визначається своєю багатогранність. Разом з тим, в економічній теорії не існує єдиної класифікації фінансових посередників. На підстав досліджень різноманітних точок зору можна їх згрупувати за наступними ознаками:

1. По порядку створення:

• перепрофільовані;

• новостворені.

2. По характеру спеціалізації:

• універсальні;

• спеціалізовані.

3. По території діяльності:

• регіональні;

• республіканські;

• міжнародні.

4. За розміром:

• великі;

• середні;

• малі.

5. За формою власності:

• загальнодержавні;

• муніципальні;

• колективні (відкриті та закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю);

• приватні;

• зі стовідсотковою іноземною власністю;

• змішані.

6. За функціями і характером операцій, що виконуються на фінансовому ринку:

• інвестиційні;

• трастові;

• інноваційні;

• поштово-пенсійні;

• промислові;

• агропромислові;

• біржові;

• експортно-імпортні;

• лізингові;

• торговельні.

7. За характером відносин:

• гаранти;

• кореспонденти;

• уповноважені.

8. По ступеню впливу:

• монополісти;

• аутсайдери.

9. По структурі:

• багатопрофільні;

• безфіліальні.

10.По ступеню контролю:

• контролюючі;

• контрольовані.

11. З рівнем конкурентоспроможності:

• конкурентоспроможні;

• неконкурентоспроможні.

12. За фінансовим станом:

• стійкі (стабільні);

• проблемні;

• кризові;

• банкрути.

3.4. Загальна характеристика основних видів фінансових посередників

Серед широкого кола фінансових посередників, що функціонують на фінансовому ринку України, особливе місце займають комерційні банки.

Відповідно до Закону «Про банки та банківську діяльність» банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківські установи на фінансовому ринку виконують кредитні, депозитні, валютні та розрахунково-касові операції. За рахунок власного та залученого капіталу вони здійснюють операції на фондовому ринку, купуючи та продаючи фінансові активи від імені клієнтів, формують власний інвестиційний портфель.

Крім того, комерційні банки надають широке коло фінансових послуг, що супроводжують інвестиційні процеси. Це такі послуги, як надання інформації та консультацій щодо питань ефективного розміщення інвестиційних ресурсів, оцінка ефективності інвестиційних проектів та інвестиційних якостей цінних паперів. Разом із страховими компаніями надають послуги щодо страхування інвестицій.

З розвитком національного фінансового ринка комерційні банки все активніше пропонують трастові послуги. Вони залучають кошти клієнтів та розміщують їх від власного імені у найбільш прибуткові об’єкти, виконуючи при цьому брокерські функції.

Крім традиційних банківських послуг, сучасні комерційні банки проводять лізингові, факторингові, консалтингові, проектні, інжинірингові операції та послуги, створюючи на фінансовому ринку жорстку конкуренцію для спеціалізованих фінансових інститутів.

Інститут спільного інвестування являє собою фонд, який проводить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Їх діяльність регулюється Законом України «Про інститути спільного інвестування». Відповідно до даного Закону інститути поділяються на корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди.

Корпоративний інвестиційний фонд - це інститут спільного інвестування, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і проводить виключно діяльність із спільного інвестування.

Пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на правах спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Фінансові ресурси інститутів спільного інвестування будь-якого типу формуються за рахунок розміщення на ринку власних акцій та інвестиційних сертифікатів, а активи — за рахунок придбання пайових та боргових цінних паперів інших емітентів. Таким чином, вкладаючи фінансові ресурси в дольові та боргові фінансові активи держави та суб’єктів господарювання вони формують власний інвестиційний портфель, який є збалансованим за рівнем доходності та ризику.

Фінансові ресурси інститутів спільного інвестування виступають важливим джерелом інвестиційних коштів в країні.

Страхові компанії відіграють важливу роль на фінансовому ринку. Відповідно до Закону України «Про страхування» страхова компанія є фінансовою установою, яка створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страхової організації повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховою організацією визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до діючого законодавства у сфері страхової діяльності при умові, що єдиним власником такої організації є держава.

На фінансовому ринку страхові компанії здійснюють захист інвесторів і позичальників від різноманітних ризиків, що виникають під час вкладання фінансових ресурсів та реалізації інвестиційних програм.

Укладаючи договори страхування, страхові компанії беруть на себе ризики своїх клієнтів – власників страхових полісів, а отримуючи страхові внески, одержують плату за прийняті на себе ризики. Страхові внески компанії використовують на придбання цінних паперів і формування власного інвестиційного портфелю.

Крім прямого страхування на розвиненому фінансовому ринку широке розповсюдження отримали операції по перестрахуванню (хеджуванню) фінансових ризиків. Особливого значення операції по хеджуванню набувають під час страхування цінових ризиків з використанням ф’ючерсних контрактів.

З розвитком ринкових відносин на фінансовому ринку України почали створюватись позадержавні пенсійні фонди. Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» недержавний пенсійний фонд – це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та проводить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному діючим законодавством порядку.

Недержавні пенсійні фонди створюються для сплати пенсій та фінансових виплат робітникам і службовцям після виходу їх на пенсію. Дані пенсії надаються поряд із держаними пенсійними виплатами. За рахунок пенсійних внесків недержавні пенсійні фонди акумулюють значні фінансові ресурси та інвестують їх у різноманітні цінні папери, як правило у корпоративні акції та облігації.

Лізингові компанії здійснюють довгострокову оренду машин, обладнання та устаткування, транспортних засобів, виробничих споруд. Компанії купують по замовленню клієнтів обладнання та надають його інвестору у довгострокову оренду. Після закінчення строку оренди за відповідними обставинами майно можу бути викуплено інвестором по остаточній вартості.

Лізингові компанії є дуже поширеними у західних країнах. З розвитком українського фінансового ринку, вони виділяються із структури комерційних банків в окремі фірми і здійснюють свої операції за фінансуванням цих комерційних банків

На національному фінансовому ринку в окремі фінансово-кредитні інститути виділяються і факторингові компанії. Вони достроково сплачують дебіторську заборгованість своїх клієнтів, надаючи останнім можливість вкладати вільні фінансові ресурси у прибуткові проекти. Факторингові операції дозволяють прискорити оборот грошових коштів та підвищити ефективність їх використання.

Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Їх діяльність регламентується Законом України «Про кредитні спілки». Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг.

Кредитні спілки надають позички своїм членам під заставу майна під невисокі відсотки, що дає можливість останнім використовувати їх на інвестиційні цілі. Також вони приймають вклади від населення та сплачують по ним відсотки, виступають гарантами виконання членами спілки своїх зобов’язань перед третіми особами тощо.

Останні роки кредитні спілки створюють серйозну конкуренцію комерційним банкам в розрізі іпотечного кредитування.

Визначене місце на фінансовому ринку займають благодійні організації. Відповідно до Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» благодійна організація - це недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно з діючим законодавством.

Фінансові ресурси благодійні організації формують за рахунок грошових надходжень або пакетів акцій. Вкладають вони їх у різні цінні папери або отримують дивіденди з переданих їм цінних паперів, збільшуючи, таким чином, свій капітал.

Стаття 1 даного Закону визначає основні напрямки благодійництва та благодійної діяльності. До них відносяться:

• сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища;

• поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

• подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям;

• сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням;

• сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;

• подання допомоги талановитій творчій молоді;

• сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;

• подання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури;

• сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи;

• сприяння розвитку охорони здоров'я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування;

• сприяння захисту материнства та дитинства, подання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім'ям.

Конкретні напрями благодійництва та благодійної діяльності визначаються благодійниками і статутами (положеннями) благодійних організацій.

Крім фінансових інститутів, які забезпечують ефективне розміщення капіталів серед галузей економіки, значну роль на фінансовому ринку відіграють інститути інфраструктури — біржі та позабіржові системи, клірингові центри, інформаційні, рейтингові агентства тощо. Саме вони забезпечують стабільне функціонування фінансового ринку, безперебійність процесу купівлі-продажу фінансових активі, оцінку інвестиційних якостей фінансових активів, що перебувають у обігу.