4.Ступені тяжкості гострої недостатності дихання.

I. Легкий ступінь: ра02 — 80 мм рт. ст., свідомість ясна, легкий ціаноз губ, частота дихання (ЧД) — до 25 за 1 хв, пульс — 90—100 за 1 хв, АТ та діурез у нормі.

II. Ступінь середньої тяжкості: ра02 — 80—60 мм рт. ст., ейфорія, ціаноз, при анемії — блідість, ЧД — 35—40 за 1 хв, пульс —120—140 за 1 хв, АТ підвищений, діурез у нормі.

III. Тяжкий ступінь: ра02 нижче 60—40 мм рт. ст., загальмованість, ціаноз, ЧД — 40—45 за 1 хв, пульс — до 130 за 1 хв, АТ знижений.

IV. Вкрай тяжкий ступінь: ра02 менше ніж 40 мм рт. ст., кома, ціаноз, ЧД — менше 10 за 1 хв, пульс — брадикардія, АТ — колапс .

5. Інтенсивна терапія в разі гострої недостатності дихання.

Інтенсивна терапія передбачає низку заходів:

1. Забезпечення прохідності дихальних шляхів.

2. Поліпшення відтоку мокротиння.

3. Забезпечення ефективності спонтанної вентиляції легень.

4. Штучна та допоміжна вентиляція легень.

5. Оксигенотерапія.

Забезпечення прохідності дихальних шляхів: введення повітроводу, інтубація трахеї, трахеостомія.

Поліпшення відтоку мокротиння:

А. Застосування заходів, які сприяють відділенню мокротиння:

• часте (кожні 30 хв — 1 год) перевертання в ліжку;

• перкусійно-вібраційний масаж грудної клітки (постукування ребром долоні по грудній клітці в місцях проекції легень на видиху);дренажні положення (постуральний дренаж — положення пацієнта в ліжку так, щоб ножний кінець ліжка був на 30° вище від головного, здійснюють кожні 2 год з метою, щоб мокротиння з нижче розташованих відділів легень перейшло у вище розташовані).

Б. Застосування заходів, спрямованих на розрідження мокротиння:

• відхаркувальні засоби;

• зволожування вдихуваного кисню або кисневих сумішей;

• аерозольтерапія за допомогою парових і ультразвукових інгаляцій з розчином, який розріджує мокротиння;

• загальна гідратація організму шляхом внутрішньовенних інфузій.

В. Стимуляція кашлю:

• стиснення грудної клітки в ділянці розташування патологічного процесу на видиху у пацієнта, що знаходиться в дренажному положенні.

Г. Аспірація мокротиння:

• санація трахеобронхіального дерева за допомогою катетерів і електровідсмоктувача через інтубаційну або трахеостомічну трубку;

• бронхоскопія.

Забезпечення ефективності спонтанної вентиляції легень здійснюють за допомогою спеціальних режимів дихання, наприклад, із позитивним тиском у кінці видиху (ПТКВ).

Режим ПТКВ поліпшує газообмін в альвеолах, запобігає ранньому експіраторному закриттю дихальних шляхів і сприяє розправленню мікроателектазів, що значно поліпшує оксигенацію крові.

Штучна і допоміжна вентиляція легень.

Абсолютні показання: зупинка дихання, патологічні типи дихання, значне зменшення хвилинного об’єму дихання.

Оксигенотерапія є обов’язковим методом лікування ГНД для усунення чи зменшення гіпоксемії. Використовують:

• інгаляції кисню за допомогою носових катетерів, масок; ШВЛ. Кисень слід безперервно зволожувати. Для зволоження та зігрівання кисень пропускають крізь пористі фільтри, занурені у нагріту до 40—50 °С воду. У разі подачі кисню через носові катетери зі швидкістю 6—7 л/хв, його концентрація у вдихуваному повітрі досягає 35—40 %. Якщо кисень подають через маску, можна забезпечити його концентрацію понад 70 %.У разі тяжкої гіпоксемії як тимчасовий захід можна подавати 100 % кисень. Оптимальна концентрація кисню за тривалого застосування — ЗО—40 %;

• гіпербаричну оксигенацію (ГБО) — подача кисню під підвищеним тиском у спеціальному пристрої — барокамері .