
- •1.Історія розвитку анестезіології та реаніматології
- •2.Поняття про анестезіологію.
- •3.Загальна анестезія (наркоз), її види.
- •4.Інгаляційний наркоз.
- •5.Методи проведення інгаляційного наркозу.
- •6.Неінгаляційний наркоз.
- •7.Стадії наркозу.
- •8.Апаратура для проведення наркозу.
- •9.Етапи анестезіологічного забезпечення.
- •II. Інтраопераційний період
- •III. Післяопераційний період
- •10.Місцева анестезія, її види.
- •11.Місцевоанестезійні засоби.
- •12.Знеболювання після операцій.
- •13.Сестринське спостереження та догляд за хворим після наркозу.
- •1.Поняття про реаніматологію та інтенсивну терапію.
- •2.Термінальні стани.
- •3.Ознаки клінічної смерті.
- •4.Класифікація стадій реанімації за сафаром.
- •5.Правила проведення реанімаційних заходів.
- •6.Післяреанімаційна хвороба.
- •7.Смерть мозку.
- •1.Непритомність.
- •5.Геморагічний шок.
- •6.Анафілактичний шок.
- •7.Септичний шок.
- •6.Гіпертонічний криз.
- •7. Гострі порушення ритму серця.
- •4.Ступені тяжкості гострої недостатності дихання.
- •5. Інтенсивна терапія в разі гострої недостатності дихання.
- •6.Сторонні тіла в дихальних шляхах. Методи видалення.
- •7.Утоплення
- •12.Напад бронхіальної астми.
- •13.Стенозувальний ларинготрахеїт.
4.Ступені тяжкості гострої недостатності дихання.
I. Легкий ступінь: ра02 — 80 мм рт. ст., свідомість ясна, легкий ціаноз губ, частота дихання (ЧД) — до 25 за 1 хв, пульс — 90—100 за 1 хв, АТ та діурез у нормі.
II. Ступінь середньої тяжкості: ра02 — 80—60 мм рт. ст., ейфорія, ціаноз, при анемії — блідість, ЧД — 35—40 за 1 хв, пульс —120—140 за 1 хв, АТ підвищений, діурез у нормі.
III. Тяжкий ступінь: ра02 нижче 60—40 мм рт. ст., загальмованість, ціаноз, ЧД — 40—45 за 1 хв, пульс — до 130 за 1 хв, АТ знижений.
IV. Вкрай тяжкий ступінь: ра02 менше ніж 40 мм рт. ст., кома, ціаноз, ЧД — менше 10 за 1 хв, пульс — брадикардія, АТ — колапс .
5. Інтенсивна терапія в разі гострої недостатності дихання.
Інтенсивна терапія передбачає низку заходів:
1. Забезпечення прохідності дихальних шляхів.
2. Поліпшення відтоку мокротиння.
3. Забезпечення ефективності спонтанної вентиляції легень.
4. Штучна та допоміжна вентиляція легень.
5. Оксигенотерапія.
Забезпечення прохідності дихальних шляхів: введення повітроводу, інтубація трахеї, трахеостомія.
Поліпшення відтоку мокротиння:
А. Застосування заходів, які сприяють відділенню мокротиння:
• часте (кожні 30 хв — 1 год) перевертання в ліжку;
• перкусійно-вібраційний масаж грудної клітки (постукування ребром долоні по грудній клітці в місцях проекції легень на видиху);дренажні положення (постуральний дренаж — положення пацієнта в ліжку так, щоб ножний кінець ліжка був на 30° вище від головного, здійснюють кожні 2 год з метою, щоб мокротиння з нижче розташованих відділів легень перейшло у вище розташовані).
Б. Застосування заходів, спрямованих на розрідження мокротиння:
• відхаркувальні засоби;
• зволожування вдихуваного кисню або кисневих сумішей;
• аерозольтерапія за допомогою парових і ультразвукових інгаляцій з розчином, який розріджує мокротиння;
• загальна гідратація організму шляхом внутрішньовенних інфузій.
В. Стимуляція кашлю:
• стиснення грудної клітки в ділянці розташування патологічного процесу на видиху у пацієнта, що знаходиться в дренажному положенні.
Г. Аспірація мокротиння:
• санація трахеобронхіального дерева за допомогою катетерів і електровідсмоктувача через інтубаційну або трахеостомічну трубку;
• бронхоскопія.
Забезпечення ефективності спонтанної вентиляції легень здійснюють за допомогою спеціальних режимів дихання, наприклад, із позитивним тиском у кінці видиху (ПТКВ).
Режим ПТКВ поліпшує газообмін в альвеолах, запобігає ранньому експіраторному закриттю дихальних шляхів і сприяє розправленню мікроателектазів, що значно поліпшує оксигенацію крові.
Штучна і допоміжна вентиляція легень.
Абсолютні показання: зупинка дихання, патологічні типи дихання, значне зменшення хвилинного об’єму дихання.
Оксигенотерапія є обов’язковим методом лікування ГНД для усунення чи зменшення гіпоксемії. Використовують:
• інгаляції кисню за допомогою носових катетерів, масок; ШВЛ. Кисень слід безперервно зволожувати. Для зволоження та зігрівання кисень пропускають крізь пористі фільтри, занурені у нагріту до 40—50 °С воду. У разі подачі кисню через носові катетери зі швидкістю 6—7 л/хв, його концентрація у вдихуваному повітрі досягає 35—40 %. Якщо кисень подають через маску, можна забезпечити його концентрацію понад 70 %.У разі тяжкої гіпоксемії як тимчасовий захід можна подавати 100 % кисень. Оптимальна концентрація кисню за тривалого застосування — ЗО—40 %;
• гіпербаричну оксигенацію (ГБО) — подача кисню під підвищеним тиском у спеціальному пристрої — барокамері .