6.Гіпертонічний криз.

1. Гіпертонічний кардіальний криз — гостра лівошлуночкова недостатність за підвищення АТ >220/120 мм рт. ст. з пере­ходом у набряк легень.

2. Церебрально-гіпертонічна енцефалопатія — перерозтягування внутрішньочерепних вен: головний біль, підвищення АТ, нудота, блювання.

3. Церебральний ішемічний криз — вогнищеві неврологічні порушення.

Невідкладна долікарська допомога:

• Забезпечують горизонтальне положення пацієнта з підня­тим на 20—30° головним кінцем ліжка.

• Забезпечують вільний доступ повітря.

• Проводять відволікальні процедури: гірчичники на поти­лицю або литкові м’язи.

• Закапують 5—10 крапель фармадипіну під язик хворому.

• Забезпечують госпіталізацію на ношах до спеціалізовано­го відділення.

Інтенсивна терапія:

Лікування проводять з урахуванням виявлених причин і тяжкості стану хворого.

7. Гострі порушення ритму серця.

Порушення нормаль­ного ритму серця (аритмії) є наслідком функціональних роз­ладів або тяжких органічних уражень серця. У деяких випад­ках аритмії призводять до смерті хворого.

Для встановлення діагнозу аритмії слід зняти і розшифрува­ти ЕКГ.

Нормальний синусовий ритм на ЕКГ характеризується пос­лідовними комплексами Р—QRS з частотою 60—90 скорочень серця за 1 хв тривалістю інтервалу Р—Q 0,12—0,2 с і комплек­су Р—QRS до 0,1 с з рівними інтервалами Р—Р, R—R.

Порушеннями серцевого ритму, або аритмією, називають:

1. зміну частоти скорочень серця — менше ніж 60 або більше ніж 90 за 1 хв;

2. неправильний і несинусовий ритм серця;

3. порушення провідності електричного імпульсу провідною системою серця.

Аритмії виникають при різних захворюваннях серцево-су­динної системи, а також унаслідок впливу фізичних та хіміч­них чинників. Також можуть бути функціонального походжен­ня при здоровому серці (психогенні, рефлекторні). Механізми розвитку аритмій пов’язані з порушеннями автоматизму, про­відності або їх поєднання.

До порушень автоматизму належать: підвищення або зни­ження автоматизму синоатріального (пазухо-передсердного) вузла (синусова тахікардія або брадикардія), позасиноатріального водія серцевого ритму (екстрасистолія, ектопічна тахі- або брадикардія, асистолія).

Порушення провідності характеризується повним або част­ковим припиненням про­ходження електричного ім­пульсу провідною систе­мою серця (блокада).

8.Синусова тахікардія — це збільшення частоти ско­рочень серця (ЧСС) від 90 до 100 за 1 хв за збережен­ня правильного синусового ритму. На ЕКГ — збіль­шення частоти скорочень.

Мал. 1. ЕКГ: синусова тахікардія серця.

Клінічна картина. Суб’єктивно симптоми аритмії можуть бути відсутні або має місце незначне збільшення ЧСС, відчуття тяжкості або болю в ділянці серця, поступовий початок і кінець нападу. Об’єктивно виявляють збільшення ЧСС від 90 до 150— 160 за 1 хв при правильному ритмі.

Лікування. Вирішальне значення має лікування основного захворювання.

Прогноз синусової тахікардії залежить від основного захво­рювання та здебільшого сприятливий.

9.Синусова брадикардія — це зменшення ЧСС до 59—40 за 1 хв за збереження правильного синусового ритму. Якщо ЧСС становить ЗО та менше за 1 хв, можна з достатньою ймовірністю вважати, що брадикардія несинусового походження. На ЕКГ — зменшена ЧСС.

Клінічна картина. Здебільшого скарги відсутні, іноді хворі відзначають запаморочення, депресію, серцебиття.

Об’єктивно спостерігається правильний ритм серця з частотою 60 і менше ударів за 1 хв.

Невідкладна допомога:

• за стабільної гемодинаміки — уводять внутрішньовенно болюсно 0,5—1 мл атропіну сульфату, при неефективності — адреностимулятори (допамін);

• за нестабільної гемодинаміки — вводять внутрішньовенно краплинно допамін, при неефективності — тимчасова ендокардіальна електрокардіостимуляція;

• забезпечують транспортування до відповідного відділення.

10.Екстрасистолія — це передчасне скорочення всього серця або його окремих частин.

Розрізняють передсердну, надшлуночкову і шлуночкову екс­трасистолію. Екстрасистолія може бути моно- і політопною.

На ЕКГ — передчасна поява комплексів і зубців .

Клінічна картина. Із виникненням екстрасистолії пацієнти від­чувають серцебиття, перебої серцевого ритму, рідше біль у сер­ці. У цей момент можуть виникати запаморочення, нудота, задишка. Іноді спостерігається блідість шкірних пок­ривів. На ЕКГ спостерігається передчасна пульсова хвиля слаб­кого наповнення, за якою має місце тривала пауза та напруже­на пульсова хвиля.

Невідкладна допомога:

• у разі стабільної гемодинаміки:

• при надшлуночкових екстрасистолах — верапаміл 2 мл 0,25 % розчину внутрішньовенно;

• при шлуночкових екстрасистолах — лідокаїн до 80 мг внутрішньовенно

• у разі екстрасистолії з розвитком недостатності серця:

• при надшлуночкових екстрасистолах — кордарон 150— 300 мг внутрішньовенно краплинно;

• при шлуночкових екстрасистолах — кордарон 150—300 мг внутрішньовенно краплинно;

• транспортування до відповідного відділення.

11.Пароксизмальна тахікардія — це напад прискореного серце­биття (140—250 скорочень серця за 1 хв), що раптово виникає і раптово зникає, за збереження переважно правильного ритму. На ЕКГ — збільшення ЧСС (мал. 13).

Клінічна картина. У пацієнта виникає напад сильного серце­биття. Спочатку він відчуває сильний поштовх у ділянці серця або його зупинку, тріпотіння. Можуть спостерігатися загальна слабість, нудота, поліурія, непритомність.

Об’єктивно відзна­чається блідість шкірних покривів, підвищена їх вологість. ЧСС — 160—220 за 1 хв, ритм скорочень серця здебільшого правильний.

Невідкладна допомога:

• верапаміл — 2—4 мл 0,25 % розчину внутрішньовенно болюсно, або кордарон — 150—300 мг, або новокаїнамід — до 10 мл внутрішньовенно.

• транспортування до відповідного відділення.

12.Миготлива аритмія — порушення ритму серця, за якого про­тягом усього серцевого циклу спостерігається хаотичне збуд­ження та скорочення окремих м’язових волокон передсердь із частотою 350—700 за 1 хв. При цьому кожне з цих волокон є своєрідним вогнищем ектопічної імпульсації. Миготлива арит­мія може бути персистувальною та постійною.

Залежно від ЧСС розрізняють бради-, нормо- і тахісистолічну форми миготливої аритмії. У випадку брадисистолічної форми частота шлуночкових скорочень за 1 хв менше ніж 60, при нормосистолічній — 60—90, тахісистолічній — 90—200. На ЕКГ — відсутність зубця Р, нерегулярний шлуночковий ритм (мал. 14).

Мал. 14. Миготлива аритмія

Клінічна картина. Пацієнти скаржаться на загальну слабість, раптовий напад серцебиття, запаморочення.

Невідкладна допомога:

• у разі персистувальної форми:

• кордарон — 300 мг внутрішньовенно повільно з подаль­шим краплинним уведенням, дигоксин — до насичення;

• у разі постійної форми:

• нормосистолія не потребує лікування;

• у разі тахісистолії — дигоксин, верапаміл, кордарон за­лежно від стану пацієнта;

• за наявності брадисистолії — атропіну сульфат або еуфілін залежно від основного захворювання;

• транспортування до відповідного відділення.

13. Блокади серця, синдром Морганьї—Адамса— Стокса. Блокада — це сповільнене або повне припинення прохо­дження електричного імпульсу провідною системою серця.

Залежно від локалізації розрізняють синоатріальну, внутрішньопередсердну, атріовентрикулярну і внутрішньошлуночкову блокаду.

Синоатріальна блокада — це порушення проходження елек­тричного імпульсу від синусового вузла до передсердь (мал. 15).

Внутрішньопередсердна блокада — це порушення проход­ження електричного імпульсу провідною системою передсердь.

Внутрішньошлуночкова блокада — це порушення проход­ження імпульсу правою або лівою ніжкою передсердно-шлуночкового пучка Гіса (мал. 16).

Атріовентрикулярна блокада — це порушення проходження електричного імпульсу від передсердь до шлуночків.

Розрізняють три ступені атріовентрикулярної блокади:

• блокада І ступеня виявляється на ЕКГ подовженням ін­тервалу Р-Q більше ніж 0,2 с (мал. 17);

• блокада II ступеня характеризується періодичним припи­ненням проходження окремих імпульсів від передсердь до шлу­ночків. Внаслідок цього час від часу спостерігається випадіння окремих шлуночкових комплексів;

• блокада III ступеня характеризується повним порушен­ням проходження імпульсу від передсердь до шлуночків (ще має назву — повна поперечна блокада).

Невідкладна допомога:

• атропіну сульфат 0,5—1 мг внутрішньовенно болюсно, повторити через 3—5 хв;

• черезшкірна електрокардіостимулядія (ЧШКС);

• допамін — 5—20 мкг/(кг-хв) при артеріальній гіпотензії та відсутності ефекту від атропіну сульфату та ЧШКС.

14.Синдром Морганьї—Адамса—Стокса — це ускладнення пов­ної поперечної блокади. Проявляється нападами втрати сві­домості зі скороченням мускулатури та іноді з епілептичним нападом, який виникає раптово та триває 1—2 хв. На ЕКГ уповільнений ритм скорочень серця і розширені шлуночкові комплекси.

Об’єктивно: втрата свідомості, пульс відсутній, сер­цеві тони не прослуховуються, АТ не визначається, обличчя бліде, розвиток клонічних судом. Якщо напад не закінчується протягом 1 хв, може настати клінічна смерть. Після нападу спостерігається слабкість і біль у кінцівках.

Невідкладна допомога:

• внутрішньовенно адреналіну гідрохлорид;

• транспортування до відповідного відділення.

Лекція

Гостра дихальна недостатність.

Викладач : Підсуткевич М.Б

Лекція. Гостра дихальна недостатність.

План

1. Гостра дихальна недостатність.Причини виникнення.

2. Види гіпоксії.

3. Гіперкапнія та гіпокапнія.

4. Ступені тяжкості гострої дихальної недостатності.

5. Інтенсивна терапія при гострій дихальній недостатності.

6. Сторонні тіла у дихальних шляхах.Методи видалення.

7. Утоплення.

8. Странгуляційна асфіксія-повішення.

9. Астматичний стан.

10. Бронхоспазм.

11. Аспіраційний синдром.

12. Напад бронхіальної астми.

13. Стенозувальний ларинготрахеїт.

1.Гостра недостатність дихання (ГНД) — це стан організму, за якого система зовнішнього дихання не здатна забезпечувати достатню оксигенацію крові і виведення вуглекислого газу.

За походженням розрізняють два типи ГНД:

1) первинна, виникнення якої пов’язане з органами дихання — порушення прохідності дихальних шляхів, церебральної регуляції дихання (інтоксикація, пухлини, абсцес мозку), порушення цілості та обмеження рухливості грудної клітки, податливості легень (ателектаз);

2) вторинна, зумовлена іншими причинами: гіповолемією, порушенням мікроциркуляції, анемією, отруєнням чадним газом, шоком, перитонітом.

ГНД супроводжується гіпоксією, гіперкапнією.

2.Види гіпоксії — це дефіцит кисню в організмі (гіпоксемія — дефіцит кисню в крові).

Розрізняють чотири види гіпоксії:

1. Гіпоксична гіпоксія — кисень не потрапляє до організму чи потрапляє в недостатній кількості:

— якщо його немає в атмосферному повітрі;

— якщо людина не дихає;

— при захворюваннях легень.

2. Циркуляторна гіпоксія — серце не може доставити кисень до тканин внаслідок недостатності кровообігу.

3. Гемічна гіпоксія — кисень не надходить до тканин через зменшення кількості гемоглобіну або його неспроможності засвоїти кисень (анемія, отруєння оксидом вуглецю).

4. Тканинна гіпоксія — кисень не засвоюється клітинами тканин організму (авітаміноз, злоякісні пухлини).

За впливом на ЦНС розрізняють чотири стадії гіпоксії:

1) ейфорія — підвищене збудження, некритична оцінка свого стану;

2) апатія або адинамія — оглушення, млявість, реакція зіниць на світло збережена, рефлекси ослаблені;

3) гіпоксична кома — пригнічені функції кори головного мозку, періодичні клонічні або тонічні судоми, розширення зіниць;

4) декортикація — пригнічення кори головного мозку і розгальмування підкіркових функцій.

3.Гіперкапнія — зростання вмісту вуглекислого газу в крові (ра02 перевищує 40 мм рт. ст.).

Ознаки: підвищення АТ, аритмія, пітливість, підсилена салівація та бронхорея, підвищена кровоточивість тканин (СО розширює капіляри).

Гіпокапнія — розвивається в умовах прискореного дихання внаслідок виведення надлишку вуглекислого газу (ра02 буде нижче 35 мм рт. ст.).

Ознаки: гіпокапнія може спричиняти відчуття сп’яніння, м’язову слабкість, судоми, звуження судин мозку. Найчастіше цей стан виникає під час ШВЛ.