5.Геморагічний шок.

Головною ланкою в патогенезі ге­морагічного шоку є крововтрата. Як компенсаторний механізм на крововтрату здійснюється вибіркове звуження судин шкіри,м’язів, нирок, кишок за умови збереження мозкового кровотоку (централізація кровообігу), розвивається метаболічний ацидоз.

Патогенез і клінічні прояви геморагічного і травматичного шоку багато в чому подібні. Проте під час травматичного шоку разом із крово- та плазмовтратою із зони ушкодження надхо­дять потужні потоки больових імпульсів, зростає інтоксикація організму продуктами розпаду травмованих тканин.

Невідкладна долікарська допомога:

1. зупинити кровотечу шляхом накладання стисної пов’яз­ки, джгута або притиснення судини пальцем; у разі внутріш­ньої кровотечі — холод на уражену ділянку;

2. забезпечити прохідність дихальних шляхів;

3. зігріти потерпілого;

4. ввести знеболювальні засоби (промедол);

5. забезпечити транспортну іммобілізацію;

6. госпіталізувати потерпілого на ношах до відділення анес­тезіології та інтенсивної терапії (ВАІТ).

Інтенсивна терапія:

1. Респіраторна підтримка (маскова вентиляція або апаратна ШВЛ киснем).

2. Катетеризація підключичної вени.

3. Відновлення ОЦК.

Під час критичних станів адекватна швидкість інфузії ста­новить 500 мл/хв. Проводять інфузію у дві-три вени до стабілі­зації систолічного АТ на рівні 90—100 мм рт. ст., ЦВТ — 50— 100 мм вод. ст., швидкості сечовиділення понад ЗО мл/год.

Крововтрату об’ємом до 800 мл компенсують інфузією ко­лоїдних (розчини гідрооксиетилкрохмалю (ГЕК), наприклад, рефортан) і кристалоїдних (натрію хлорид 0,9%) розчинів об’ємом 1200—1500 мл. Останнім часом часто вводять 250 мл 7,5 % розчину натрію хлориду. Така доза дає той самий ефект, що і застосування 1 л 5 % розчину альбуміну.

Крововтрату від 800 до 1000 мл компенсують інфузією попе­ремінно або одночасно колоїдних розчинів, низько- або середньомолекулярних декстранів, препаратів желатину (желатиноль, або плазможель, або гелофузин) по 5—6 мл/кг і кристалоїдних розчинів по 10—12 мл/кг.

Крововтрату об’ємом 1000—1500 мл компенсують інфузією не тільки колоїдних і кристалоїдних розчинів, а й гемотрансфузією. Для проведення гемотрансфузії потрібно визначити по­казники споживання тканинами кисню.

Найчастіше вводять природний колоїд — плазму. Останнім часом застосовують кровозамінники з газотранспортною функ­цією (перфторан).

Під час проведення інфузійної терапії доцільно перевищува­ти крововтрату в середньому на 150—200 %, за потреби — на 300 %.

5. Для усунення больового синдрому вводять внутрішньовен­но знеболювальні засоби (морфіну гідрохлорид або промедол).У випадку критичного погіршення гемодинаміки вводять глюкокортикоїди у великих дозах (наприклад, 200—300 мг преднізолону).

6.Анафілактичний шок.

Анафілактичний шок — це алергійна реакція негайного типу, яка виникає у відповідь на повторне введення в організм алергену (антигену) та супровод­жується розладом функції ЦНС, артеріальною гіпотензією, підвищенням проникності ендотелію судин, спазмом непосмугованих (гладеньких) м’язів.

Причинами виникнення шоку можуть бути: введення анти­біотиків, місцевих анестетиків (частіше новокаїну), рентгено­контрастних речовин, які містять йод, лікувальних сироваток і вакцин, тобто анафілактичний шок можуть спричинити будь- які лікарські препарати, а також укуси ос, бджіл, змій.

Із потраплянням в організм антигену в судинне русло вихо­дять біологічно активні речовини — гістамін, серотонін, повіль­но реагуюча субстанція і брадикінін, що спричинює розвиток артеріальної гіпотензії, гіповолемії, набряку мозку, бронхіолоспазму, який в поєднанні з посиленням бронхіальної секреції призводить до обструкції дихальних шляхів, асфіксії .

Тяжкість анафілактичного шоку визначається проміжком часу від моменту потрапляння антигену в організм до розвитку шокової реакції (світлий проміжок).

Розрізняють такі форми анафілактичного шоку:

• блискавичну — світлий проміжок становить 0,5—2 хв;

• тяжку — світлий проміжок — до 5—7 хв;

• середньої тяжкості — світлий проміжок — до ЗО хв.

Блискавична форма анафілактичного шоку характеризуєть­ся стрімким розвитком клінічної картини гострої серцевої не­достатності або настанням клінічної смерті.

За тяжкої форми анафілактичного шоку можлива поява про­вісників з подальшим стрімким прогресу­ванням такої самої клінічної симптоматики, що й при блиска­вичній формі шоку.

Для анафілактичного шоку середньої тяжкості більш харак­терні різноманітні скарги на задишку, утруднене дихання, біль у серці.

Залежно від клінічної симптоматики розрізняють такі ва­ріанти шоку:

1. Гемодинамічний — переважають порушення функції сер­цево-судинної системи.

2. Астмоїдний, або асфіксичний — характеризується заду­хою; внаслідок порушення прохідності верхніх дихальних шля­хів може розвинутись набряк гортані та трахеї з частковим або повним закриттям їхнього просвіту, іноді з приєднанням бронхоспазму.

3. Церебральний — переважає неврологічна симптомати­ка — збудження, страх, різкий головний біль, втрата свідо­мості, судоми, які нагадують епілептичний статус або порушен­ня мозкового кровообігу.

4. Абдомінальний — переважає симптоматика гострого жи­вота, що іноді призводить до встановлення неправильного діагнозу перфоративної виразки або непрохідності кишок.

Невідкладна долікарська допомога:

• якщо настала клінічна смерть, негайно проводять заходи серцево-легеневої реанімації;

• якщо алерген потрапив на шкіру чи слизову оболонку, їх промивають під проточною водою;

• якщо алерген потрапив у травний канал, промивають шлунок, дають пацієнту акти­воване вугілля;

• якщо алерген потрапив в організм унаслідок ін’єкції, на­кладають джгут вище від місця ін’єкції, ділянку ін’єкції або укусу обкладають міхурами з льодом (щоб зменшити всмокту­вання антигену) і обколюють 0,01 % розчином адреналіну гідрохлориду (5—10 мл; 1 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду розчиняють у 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду).

Інтенсивна терапія:

1. Усунення антигену або обмеження його дії.

2. У разі констатації клінічної смерті — серцево-легенева ре­анімація.

3. Оксигенотерапія, якщо необхідно — інтубація трахеї та ШВЛ.

4. Ліквідація гіповолемїї: інфузія розчинів кристалоїдів і колоїдів (ізотонічний розчин натрію хлориду, реополіглюкін).

5. Внутрішньовенно вводять 1 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду або епінефрину.

6. Специфічна терапія: внутрішньовенне введення глюкокортикоїдів (преднізолон або дексаметазон у великих дозах), антигістамінних засобів.

8. За наявності бронхоспазму — вводять внутрішньовенно еуфілін. Якщо є церебральний варіант шоку, вводять внутрішньо­венно діуретики (лазикс), еуфілін, реосорбілакт.

9. Симптоматична терапія