3) За джерелом інформації:

а) документальний контроль, який полягає у здійсненні контрольних дій на основі поданої власниками землі, землекористувачами, в тому числі орендарями, звітності і документації про стан використання земель;

б) фактичний контроль, який полягає в безпосередньому обстеження порядку і умов використання земельної ділянки.

4) За часом проведення:

а) попередній контроль, що здійснюється з метою виявлення необхідних умов і обгрунтованих підстав для прийняття рішень щодо надання і вилучення земель;

б) поточний контроль, який полягає в перевірці дотримання визначених умов землекористування на конкретних стадіях виконання управлінських рішень;

в) наступний контроль, що має за мету визначення відповідності результату діяльності землевласника, землекористувача, в тому числі орендаря, змісту рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки у власність чи в користування.

5) Залежно від цільової спрямованості контрольних дій органів:

а) стратегічний контроль, що спрямовується на планування використання та охорони земель на майбутні періоди;

б) тактичний контроль, метою якого є вирішення поточних питань, що виникають в процесі землекористування.

6) За місцем здійснення:

а) контроль на місцях (виїзний), коли контролюючі органи виконують контрольні дії безпосередньо на підконтрольній земельній ділянці;

б) дистанційний контроль (безвиїзний), коли суб’єкт контролює віддалений від нього об’єкт (земельну ділянку) за допомогою інформації, яка передається засобами зв’язку.

Контрольній владі притаманні такі ознаки системи, як єдність джерела, єдність цільового призначення, функціональна самодостатність, ієрархічність внутрішньої організації, субординаційність взаємозв’язків між структурними ланками. [349, С. 334]

В науці традиційно найбільше уваги приділяється таким видам контролю за охороною та використанням земель, як державний, громадський і самоврядний контроль. Розглянемо детальніше зазначені види контролю.

Державний контроль є видом соціального контролю. [99, С. 11] Як зазначають В.Б. Авер’янов та О.Ф.Андрійко, контроль є невід’ємною складовою управління, призначений для підвищення його ефективності і здійснюється межах, визначених правовими нормами. [2, С. 22] Державний контроль – це самостійна чи зовнішньо ініційована діяльність уповноважених на те суб’єктів, яка спрямована на встановлення фактичних даних щодо об’єктів цього контролю задля визначення їх відповідності (невідповідності) тим правомірним оціночним критеріям, котрі припускають застосування адекватних одержаному результату заходів реагування в унормованому порядку. [429, С. 7]

В.М. Гаращук контроль у державному управлінні класифікує наступним чином: 1) за органами, які його здійснюють (контроль з боку законодавчої, виконавчої, судової влади, органів місцевого самоврядування, з боку громадських формувань, громадян); 2) за підконтрольними об’єктами (держструктурами, органами місцевого самоврядування, громадськими угрупуваннями, окремими особами); 3) за загальною сферою діяльності, яка підлягає контролю (відомчий, міжвідомчий та надвідомчий контроль); 4) за ступенем (глибиною) втручання в оперативну діяльність підконтрольного органу (пряме (безпосереднє) та непряме (опосерековане); 5) за часом його проведення (попередній, поточний, остаточний); 6) за обсягом (кількістю) видів діяльності підконтрольної структури, яка досліджується (вибірковий або повний). [59, С. 16]

Державний контроль за охороною та використанням земель здійснюється на предмет встановлення відповідності підконтрольних об’єктів вимогам земельного законодавства, тобто всьому масиву нормативно-правових актів, що регулюють земельні відносини і включають систему правових, організаційних, економічних заходів, спрямованих на раціональне використання та охорону земель. [107, С. 718] Відповідно до ст. 188 Земельного кодексу України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель – спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів. [108]

Як ми вже зазначали, в залежності від часу проведення державного контролю він може бути попереднім, поточним (оперативним) і наступним. Попередній контроль має на меті виявлення необхідних умов і обгрунтованих підстав для прийняття рішень. Він проводиться на початку вироблення прогнозних висновків і ухвалення рішення (наприклад, рішення про надання земельної ділянки у власність чи в користування).

Поточний (оперативний) контроль проводиться в процесі виконання управлінських рішень, поставлених завдань, взятих зобов’язань. Завдання такого контролю полягає в перевірці дотримання визначених умов землекористування залежно від цільового призначення земельної ділянки.

Наступний контроль, на відміну від вищезазначених, має на меті з’ясувати відповідність результату використання земельної ділянки і початкового рішення [5, С. 87].

Держава визначає коло органів державної влади та наділяє їх певними повноваженнями у тій чи іншій сфері. Відповідно, державний контроль можна трактувати як здійснення певної діяльності органами державної влади та їх посадовими особами.

Систему державного контролю за охороною та використанням земель формують наступні складові елементи: суб’єкт контролю, тобто органи державної влади, їх посадові особи; об’єкт контролю, тобто суспільні відносини, їхні сфери та галузі, що регулюються волею держави; контрольна діяльність (процес) – це такі суспільні відносини, в яких реалізується взаємодія суб’єкта й об’єкта контролю.

Отже, державний контроль за охороною та використанням земель – вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею відповідними засобами та способами специфічного контрольно-владного впливу на стан земельних правовідносин. Метою контрольно-владного впливу держави є відновлення, формування і спрямування процесів раціонального використання і комплексної охорони земель відповідно до легітимних критеріїв щодо ефективності державного управління земельними ресурсами, зокрема здійснення державної влади. А це означає, що метою контролю є вирішення питань як щодо ефективності, так і щодо законності діянь суб’єктів земельних правовідносин. Ця мета досягається через вираження змісту державного контролю, який щодо діянь відповідних суб’єктів включає планування, спостереження, аналіз, перевірку, розслідування, прийняття відповідних рішень і їх реалізацію.

С.І. Хом’яченко визначає державний контроль за використанням та охороною земель як сукупність здійснюваних органами державної влади організаційно-правових заходів, спрямованих на спонукання суб’єктів земельного права, учасників земельних правовідносин до дотримання норм і виконання вимог земельного законодавства, а також запобігання правопорушенням з метою забезпечення раціонального з точки зору інтересів суспільства використання та охорони земель [405, С. 7].

Чинне земельне законодавство до основних принципів здійснення державного контролю за використанням та охороною земель відносить такі, як: забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави; пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами; повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України; поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель. [299]

Наступним видом контролю за охороною та використанням земель є самоврядний контроль. Контроль суб’єктів місцевого самоврядування – це самостійний вид контролю в Україні, існування якого слід пов’язувати з прийняттям Конституції України. Стаття 140 Конституції України суб’єктами місцевого самоврядування називає територіальні громади, органи місцевого самоврядування, органи самоорганізації населення. [141]

Самоврядним контролем за використанням та охороною земель населених пунктів повинні ефективно займатися територіальні органи влади. [407, С. 251] Згідно ст. 189 Земельного кодексу України, самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами [108].

Самоврядний контроль за використанням і охороною земель – це діяльність органів місцевого самоврядування, спрямована на додержання вимог земельного законодавства, забезпечення гарантій реалізації земельно-правових норм і утвердження законності в земельних відносинах. [105, С. 531]

Органи місцевого самоврядування відіграють надзвичайно важливу роль у реалізації земельної політики на місцях. Від рівня свідомості кожного представника цих органів, від чіткого виконання ними покладених обов’язків у галузі земельних відносин, від дотримання принципів відкритості і законності в цій сфері залежать ефективність управління земельними ресурсам та результат проведення земельної реформи. [24, С. 16]

Основними завданнями самоврядного контролю за охороною та використанням земель є: забезпечення реалізації повноважень місцевих рад у сфері охорони та раціонального використання земель; забезпечення додержання фізичними і юридичними особами вимог земельного законодавства; запобігання порушенням законодавства у сфері використання і охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами науково обгрунтованих нормативів інтенсивності використання земель, запобігання забрудненню земель тощо.

Самоврядний контроль за охороною та використанням земель базується на таких принципах, як: забезпечення охорони, раціонального використання та відновлення земельних ресурсів як основного національного багатства українського народу; проведення моніторингу земель; пріоритет екологічних інтересів суспільства у використанні земель над його економічними інтересами; повне відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про використання та охорону земель; поєднання заходів стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель; всебічність, об'єктивність і гласність контрольної діяльності. До цих принципів ще можна додати принцип підпорядкованості управління верховенству прав і свобод людини; законності; об’єктивності; дієвості, вільного доступу громадськості до інформації про роботу місцевої влади; суворої відповідальності до посадових осіб за своєчасність, повноту та достовірність наданої громадськості офіційної інформації; гласності; систематичності. [165, С. 42]

Самоврядний контроль за використанням і охороною земель полягає у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства та включає правові, економічні і соціальні заходи, спрямовані на додержання вимог земельного законодавства. Самоврядний контроль повинен здійснюватись систематично, регулярно і своєчасно, що значно підвищує ефективність та результативність контрольної діяльності [281].

Самоврядний контроль передбачає постійне спостереження за станом земель, отримання від землекористувачів і землевласників відповідної проміжної та підсумкової інформації про використання земель, аналіз цієї інформації та результатів моніторингу.

Громадський контроль являє собою різновид соціального контролю. В демократичній правовій державі повинні існувати і розвиватися різноманітні форми громадського контролю. Цьому виду контролю не притаманний владний, примусовий характер. Разом з тим, для здійснення громадського контролю громадські організації і громадяни наділені правовими засобами і гарантіями, які потребують подальшого розвитку і закріплення. Це обумовлене конституційними правами громадян на свободу думки і слова, заборону цензури, свободу об’єднань, право приймати участь в управлінні державними справами, право звертатися до органів державної влади і місцевого самоврядування.

С.І. Хом’яченко визначає громадський земельний контроль як діяльність наділених відповідними повноваженнями громадян та громадських об’єднань, спрямовану на перевірку дотримання земельного законодавства державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадянами, а також на попередження, виявлення і усунення правопорушень у цій сфері [405, С. 8].

Громадський контроль сприяє появі тих ознак правової держави, котрі припускають рівність особи і державних структур перед законом, відповідальність як особи, так і державних структур, за правопорушення, оскільки робить функціонування держави прозорим і передбачуваним. [428, С. 82]

Громадський контроль, на відміну від контролю державних спеціалізованих органів, найчастіше проводиться в опосередкованій формі, коли контролююча структура через певні компетентні органи державної влади впливає на стан справ у певній сфері. [59, С. 18]

Підсумовуючи вищезазначене, державний контроль у галузі використання та охорони земель можна розглядати як систему публічно-правових норм земельного права, якими регламентуються правомочності органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), спрямовані на організаційно-правове забезпечення додержання земельного законодавства учасниками земельно-правових відносин, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, Законами України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про охорону земель», «Про землеустрій», «Про прокуратуру» та іншими законами.

Контроль за охороною та використанням земель базується на певних принципах, в яких закладено його зміст і призначення. Зокрема, С.І. Хом’яченко обґрунтовує висновок про те, що контрольна діяльність у галузі використання та охорони земель базується на таких принципах, як принципи: 1) законності; 2) систематичності (перманентності) контролю; 3) своєчасності контролю; 4) всебічності; 5) глибини (виявлення не тільки наслідків, а й причин відхилення від вимог законодавства); 6) об’єктивності; 7) гласності; 8) результативності (дієвості) [405, С. 10].

Аналізуючи чинне законодавство в галузі охорони та раціонального використання земель, автор розробив більш детальну класифікацію принципів здійснення кон­тролю за охороною та використанням земель, до яких відніс наступні:

1) законність, об’єктивність, поєднання державних, регіональних і приватних інтересів;

2) розподіл контрольних повноважень, який передбачає розмежування функцій ініціювання та виконання контролю за охороною та використанням земель між суб'єктами;

3) повнота охоплення об'єктів контролем, яка досягається внаслідок суцільного відстежування або вибіркової перевірки земельних ділянок;

4) достовірність фактичної інформації, що забезпечує її відповідність реальним стану земель, процесам їх використання і результатам діяльності, що їх відображає ця інформація;

5) збалансованість контрольних дій, яка передбачає узгодженість їх внутрішньої та зовнішньої спрямованості й забезпечує рівновагу контролю за охороною та використанням земель;

6) превентивність контрольних дій, завдяки чому досягається завчасне здійснення контролю з метою запобігання виникненню істотних відхилень фактичного використання земельних ділянок від встановлених земельним законодавством норм;

7) самодостатність системи контролю, що передбачає наявність такого складу елементів контролюючої системи, який забезпечує ефективність її функціонування та розвитку;

8) ефективність, що передбачає пристосованість системи контролю до діяльності власників землі, землекористувачів, в тому числі орендарів і залежить від повноти виконання контролюючими суб'єктами таких основних вимог: контроль має здійснюватися безперервно, регулярно та систематично; бути своєчасним за терміном здійснення, якісним і повним щодо охоплення об'єктів контролю; бути оперативним, дієвим, гласним і різнобічним;

9) принцип відповідальності, який передбачає відповідальність контролюючих суб'єктів за ефективність функціонування системи контролю за охороною та використанням земель та власників землі, землекористувачів, в тому числі орендарів за наслідки контрольних дій;

10) забезпечення охорони, раціонального використання та відновлення земельних ресурсів як основного національного багатства українського народу;

11) пріоритет екологічних інтересів суспільства у використанні земель над його економічними інтересами;

12) повне відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про використання та охорону земель;

13) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель.