6. Комерційна таємниця: проблеми охорони та кваліфікації посягань

1. Поняття комерційної таємниці

Відповідно до Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” та ст. 36 Господарського кодексу України правопорушенням є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації до якого вона належить у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ст. 505 ЦК України).

Статтею 420 ЦКУ визначено, що комерційна таємниця є об'єктом інтелектуальної власності. Відповідно майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визнала інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Закон України “Про інформацію” під поняттям “інформація” розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Деталізоване визначення поняття “інформація” знаходимо в іншому Законі України “Про захист економічної конкуренції” – це відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості²⁹.

Відповідно до норм чинного законодавства комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Варто зазначити, що чинне законодавство не дає вичерпного переліку відомостей, що можна віднести до комерційної таємниці. Натомість згідно з п.1 статті 36 Господарського кодексу України відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.

При визначені інформації комерційною таємницею керівникам підприємств необхідно пам'ятати, що Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611 “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці” надано перелік відомостей, що не можна віднести до комерційної таємниці. Зокрема, відомостями, які не можуть становити комерційну таємницю, є:

1. установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

2. інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

3. дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

4. відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

5. документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

6. інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

7. документи про платоспроможність;

8. відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

9. відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Інформація, зокрема що становить комерційну таємницю, характеризується специфічними особливостями та юридичними властивостями, на думку С. Князєва ³⁰ які багато в чому визначають і відношення, які виникають при її обігу між суб’єктами та характер їх поведінки. До таких особливостей та властивостей можливо віднести наступні:

інформація при включенні в обіг відокремлюється від автора або власника, упредметнюється у вигляді символів та знаків і внаслідок цього існує окремо та незалежно від автора або власника. Звідси виникає юридична властивість інформації – можливість виступати в якості об’єкта, що передається від одного суб’єкта іншому та потребує юридичного закріплення факту її приналежності суб’єктам, які приймають участь у такому її використанні;

після передачі інформації від одного суб’єкта до іншого одна і та сама інформація може залишатися у суб’єкта, який передає, та виникати у суб’єкта, який її отримує. Тобто однакова інформація одночасно може належати двом учасникам інформаційних відносин. Це основна відмінність інформації від речі. Юридична властивість інформації в зв’язку з цим – її фізична невідчужуваність від автора, власника та користувача. Така властивість потребує розробки та застосування до інформації при її використанні особливих правових механізмів, які замінюють механізм відчуження речі;

інформація при включенні в обіг документується та відображується на матеріальному носієві. Юридична властивість, яка випливає з цієї особливості, полягає в єдності інформації та матеріального носія, на якому закріплюється інформація. Ця властивість дає можливість ввести для документованої інформації поняття складної складової речі – інформаційної речі, що складається з носія інформації та самої інформації, яка відображена на носії.

Навіть якщо керівник підприємства і затвердить перелік відомостей, що с комерційною таємницею, до якого буде включено будь-яку із зазначених у відповідній Постанові КМ України відомостей, це не позбавляє підприємства обов'язків надавати таку інформацію на запит компетентних органів. На практиці до комерційної таємниці зазвичай відноситься комерційні інформація, секрети виробництва або технологія здійснення підприємницької діяльності "ноу-хау" та організаційно-управлінська діяльність підприємства. До комерційної інформації належать властиві конкретному підприємству особливості, деталі комерційної діяльності, ділові зв'язки, ринки та умови купівлі сировини та товарів, відомості про методику встановлення цін, про фінансову стабільність підприємства тощо. Збереження в таємниці цієї інформації від усіх сторонніх осіб (крім фінансових, податкових і правоохоронних органів) є неодмінною умовою успішної діяльності підприємства. Діяльність більшості комерційних структур базується на договірних засадах. Тому, володіючи інформацією про комерційні угоди, неважко скласти уявлення про виробничий та фінансовий стан підприємства. Відомості про найбільш вигідних клієнтів (включаючи й особисту інформацію про них) дають можливість конкурентам вести боротьбу за "місце під сонцем", переманюючи партнерів вигіднішими умовами спільної діяльності.

Відповідно до Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” та ст. 36 Господарського кодексу України правопорушенням є неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Зокрема це: 1) неправомірне збирання комерційної таємниці; 2) розголошення комерційної таємниці; 3) схилення до розголошення комерційної таємниці; 4) неправомірне використання комерційної таємниці.

6.2. Неправомірним збиранням комерційної таємниці відповідно до ст.16 Закону є добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Під протиправним способом добування відомостей, що становлять комерційну таємницю, розуміється добування всупереч режиму доступу, який встановлений власником комерційної таємниці. Неправомiрним вважається збирання комерційної таємниці незалежно вiд того, яким способом здійснювалися протиправні дії: крадіжка документів, пiдслуховування розмов, одержання таких відомостей вiд осіб, що володіють ними, за плату тощо

Кожен власник комерційної таємниці самостійно встановлює режим і спосіб захисту цієї інформації, а отже передбачає, кому і в яких випадках вона може чи не може бути повідомлена. Будь-які дії, які суперечать встановленому режиму захисту (крім визначених законом) є протиправними.

До дій, визначених законом, відноситься доступ до комерційної таємниці осіб, які за законом мають право на такий доступ. До цих осіб, зокрема, належать працівники органів державної виконавчої влади, правоохоронних органів, банківських установ, які відповідно до законодавства мають право доступу до конфіденційної інформації за характером виконуваних ними професійних чи службових функцій. Так, зокрема, право ознайомлюватись з відомостями, що становлять комерційну таємницю, та одночасно обов’язок дотримуватись режиму цією таємниці, тобто не розголошувати її третім особам, встановлені законами України “Про державну податкову службу в Україні”, “Про Антимонопольний комітет України”, “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, “Про міліцію”, “Про статус суддів”, “Про Службу безпеки України”, “Про прокуратуру”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про природні монополії”, Митним кодексом України тощо.

Також слід зазначити, що неправомірним збиранням комерційної таємниці будуть лише дії, які завдали чи могли завдати шкоди підприємцю. Отже в разі, коли такі дії шкоди завдати не могли, вони не будуть визнані правопорушенням навіть за наявності інших складових.

6.3. Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Під розголошенням слід розуміти незаконне ознайомлення інших осiб з вiдомостями, що є комерційною таємницею, так i створення особою, якiй цi вiдомостi стали вiдомi (у зв'язку з професійною або службовою діяльністю i яка повинна зберігати їх у таємницi), умов, сприятливих ознайомленню із ними сторонніх осiб. До таких осiб належать робітники правоохоронних органів, банківських установ, податкових органiв, органiв влади та управління, а також інші особи, які вiдповiдно до законодавства мають право знайомитися iз вiдомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомостей за характером професійних або службових обов'язкiв, що вони виконують їх. Засоби розголошення комерційної таємницi (повідомлення іншим особам, у засобах масової інформації або iншим чином) значення не мають.

6.4. Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Законодавець не визначає, що саме може бути визнане спонуканням, тому можна вважати, що будь-які умисні дії, які спрямовані на те, щоб особа, якій комерційна таємниця була довірена у встановленому порядку або стала відома у зв′язку з виконанням службових обов′яків, розголосила їх.

6.5. Неправомірним використанням комерційної таємниці визнається впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю. Проте, спосіб використання таких відомостей не має значення.

Прикладом може бути наступна справа. Керівні посади в дочірньому підприємстві ААА обіймають колишні працівники НВП «Інститут «ТЕКМАШ» – директор та головний інженер. Вони працювали в НВП «Інститут «ТЕКМАШ» на керівних посадах і володіли інформацією щодо діяльності цього підприємства, особисто укладали договори на постачання комплектуючих для виробництва гідродинамічних нагрівачів «Дніпро», на продаж продукції ТЕКМАШ, формували дилерську мережу та цінову політику, відповідали за технічні питання: проведення досліджень, випробувань, розробку технічних умов, удосконалення продукції. Зазначені особи, внаслідок виконання службових обов’язків, мали доступ до конфіденційної інформації, яка може бути визнана комерційною таємницею.

Перед звільненням з НВП «Інститут «ТЕКМАШ» вони розпискою зобов’язалися не розголошувати комерційної таємниці. Однак, після переходу на роботу до дочірнього підприємства ААА ці особи використали доступну їм конфіденційну інформацію для організації виробництва гідродинамічних нагрівачів «Дніпро».

Дії дочірнього підприємства ААА визнано порушенням у вигляді неправомірного використання комерційної таємниці. На порушника накладено штраф³¹.