Юридичні аспекти

Загальна дискусія серед світових лідерів, представників міжнародних організацій, науковців тощо фактично сьогодні точиться навколо юридичних та моральних аспектів визнання незалежності Косово, Південної Осетії та Абхазії. Саме ці аргументи, а також різні тлумачення історичних фактів стають основними у процесі офіційного прийняття рішення, щодо визнання вищезазначених територій. Беручи до уваги важливість внутрішньо та зовнішньополітичних факторів, які також відіграють значну роль у цьому процесі, тим не менш, кожна держава, а також самі самопроголошені республіки, в першу чергу шукають саме юридичних доказів свого вибору для подальшої легітимізації прийнятого рішення.

У міжнародному праві фактично існує дві теорії визнання: декларативна та конститутивна. Відповідно до першої, держава є суб’єктом міжнародного права з моменту свого виникнення, і визнання як таке не наділяє державу міжнародною правосуб’єктністю. Прихильники цієї думки пропонують орієнтуватися на Конвенцію Монтевідео (1933), у ст. 3 якої зазначається, що «політичне існування держави незалежне від визнання його з боку інших держав»^v. Це опосередковано підтверджується і тим фактом, що ніде у міжнародному праві не закріплена теза щодо того, скільки держав мають визнати незалежність новоствореної держави, щоб вона вважалася повноцінним суб’єктом міжнародного права. Конститутивна теорія базується на протилежному постулаті, відповідно до якого, виникнення держави нерівнозначне виникненню суб’єкта міжнародного права. Без процедури визнання, неможливо уявити членство такої держави у міжнародних організаціях, підписання нею міждержавних дво- або багатосторонніх угод, проведення торгівельно-економічної діяльності тощо, що фактично ізолює її на світовій арені.

Однією з причин існуючої кризи щодо визнання Косова, Абхазії та Південної Осетії є відсутність уніфікованих принципів щодо інституту визнання держав. Друга причина полягає у багаторічному протиріччі між двома основоположними принципами міжнародного права: правом націй на самовизначення та принципом територіальної цілісності держав.

Конвенція щодо прав та обов’язків держав (Монтевідео, 1933) встановила традиційні критерії для міжнародного визнання. Для того, щоб отримати міжнародне визнання, держава повинна мати постійне населення, визначену територію, уряд та можливість здійснення зовнішніх відносин. Відповідно до цих критеріїв, Косово може бути визнаним, адже має постійне населення, визначену територію, демократично обраний уряд та дипломатичні представництва за кордоном та диппредставництва іноземних держав у Приштині.

Що стосується Південної Осетії та Абхазії, то їх території є чітко визначеними, не зважаючи на незначні суперечки по кордону, однак їх населення не є перманентним, через постійну міграцію. Легітимність виборів у цих республіках викликали сумніви у міжнародного співтовариства, а призначення на керівні посади російських громадян, представників силових структур, викликає сумніви, щодо незалежності уряду. Крім того, уряди Абхазії та Південної Осетії існували фактично в ізоляції, якщо не враховувати відносини з РФ та іншими невизнаними республіками, а отже постає питання щодо можливості здійснення зовнішніх зносин.

У 1991 році Європейське співтовариство видало, на основі Конвенції Монтевідео, Директиви щодо визнання нових держав у Східній Європі та Радянському Союзі. Умови для визнання держави включають: повагу до Статуту ООН, гарантію прав етнічних груп та меншин відповідно до Гельсінського Заключного Акту та Паризького Статуту, прийняття усіх відповідних зобов’язань щодо роззброєння, невизнання утворень, які були створенні в результаті агресії, повагу до непорушності кордонів, окрім випадків, коли зміни відбуваються мирним шляхом та зі спільної згоди, прийняття зобов’язань щодо регіональної стабільності та безпеки, та зобов’язання щодо мирного рішення усіх питань, які пов’язанні з відокремленням. Під керівництвом ООН, Косово досягло рівня відповідності цим вимогам у процесі самоврядування^vi.