- •4. Історичний розвиток філософії права
- •5. Поняття та предмет філософії права
- •6. Філософське трактування суті та поняття права
- •7. Логічне та історичне у праві
- •8. Завдання та функції філософії права
- •14. Діалектика як методологія пізнання права
- •15. Екзестенціалізм як методологія пізнання права
- •16. Феноменологія права
- •19. Постмодернізм і право
- •20. Філософсько-правові дослідження у хх ст.
- •22. Позитивістьські та природно-правові концепції в сучасній філософії права
- •24. Традиції та новизна у процесі розвитку філософії права в Росії
- •1. Общая характеристика
- •2. Б. Н. Чичерин
- •3. П.И. Новгородцев
- •4. В.С. Соловьев
- •5. Н. А. Бердяев
- •27.Питання походже ння права
- •32. Історична школа права (Савіньї)
- •34. Легістська онтологія:право як закон
- •36. Лібертарно-юридична онтологія: реальне, наявне буття правового закону (в.С. Нерсесянц)
- •40. Специфіка процесу правового пізнання.
- •41. Межі і можливості пізнання правової реальності.
- •42. Взаємозв'язок гносеології права з онтологією права.
- •43. Методологічні принципи, методи і прийоми дослідження правових явищ.
- •44. Гносеологія права (як пізнається право?).
- •45. Природно-правова гносеологія.
- •46. Легістська гносеологія.
- •47. Лібертарно-юридична гносеологія.
- •48. Антропологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •49. Право як форма буття і здійснення свободи людини
- •50. Права людини і права громадянина: їх відмінність і співвідношення.
- •51. Суб'єктивні і об'єктивні права.
- •52. Концепції прав людини і прав громадянина: історія і сучасність.
- •53. Особа і право.
- •54. Ідеї природних, природжених, невідчужуваних прав і свобод людини
- •55.Механізми формування правової особи
- •56. Право на життя і право на смерть.
- •57. Проблема евтаназії в сучасній юриспруденції
- •58.Аксиологія права у структурі філософсько-правового знання
- •59. Соціальні цінності і право
- •60. Основні моменти права: рівність, свобода, справедливість
- •61. Пізнання свободи та її реалізація правом
- •62. Формальна рівність як принцип права
- •63. Ідея єдності рівності, свободи і справедливості у праві
- •64. Справедливість як правове вираження свободи і рівності
- •65. Правова рівність як вираження свободи і справедливості
- •66. Право, рівність і зрівнялівка
- •67. Воля у праві: проблема розумності і свободи волі
- •68. Право як загальна і необхідна форма і рівна міра свободи
- •69. Зміст і значення правового принципу формальної рівності
- •70. Формальна рівність і фактична рівність
- •71. Право як благо
- •72. Право і справедливість
- •73. Право і свобода
69. Зміст і значення правового принципу формальної рівності
З приводу рівності у праві існує багато непорозумінь, хибних уявлень. В їх основі, на думку прибічників лібертарно-юридичної концепції права, – нерозуміння того, що рівність має раціональний зміст, логічно й практично можлива в соціальному світі саме і тільки як правова, формальна рівність.Скрізь, де діє принцип формальної рівності, є правове начало та правовий спосіб регуляції: де діє право – там є даний принцип рівності. Формальна рівність вільних індивідів тим самим є найбільш абстрактним визначенням права, загальним для будь-якого права і специфічним для права взагалі.Отже, як категорія права, рівність має такий зміст – це, перш за все, рівність вільних і незалежних один від одного суб'єктів права відповідно до загального для всіх масштабу, норми. Саме завдяки своїй формальності (абстрагованості від фактичного) рівність може стати й реально стає засобом, способом, принципом регулювання "фактичного", своєрідною формальною і формалізованою "мовою", "вагами", вимірювачем всієї фактичної дійсності. Ще Кант вказував на близьку спорідненість формального правового принципу з багатьма найдавнішими проблемами рівності: закон, який, на його думку, повинен обмежувати свободу людей стосовно один одного, водночас забезпечує однакові передумови для однакової поведінки.
Формальна рівність є необхідним способом соціального буття свободи, оскільки будь-якої іншої ефективної форми буття та виразу свободи в соціальній взаємодії людей, окрім правової, людство до сих пір не виробило [2, с. 39]. Це пов'язано, зокрема, з тим, що, не будучи введеною в єдину всезагальну міру, яка визначається взаємним та одинаковим обмеженням свободи всіх учасників соціальної комунікації, свобода неминуче перетвориться в свавілля, коли її єдиною гарантією є сила, яка в такому випадку насправді вже нічого не може гарантувати, оскільки завжди існує присутня реальна можливість її придушення з боку ще більшої сили.Таким чином, формальна рівність – це базовий та універсальний принцип правового регулювання, який комплексно визначає зміст правопорядку, оскільки втілює в собі вимоги як до змісту позитивного права, так і до форм та способів його встановлення і захисту. Крім цього, принцип формальної рівності може бути конкретизований у тій чи іншій життєвій ситуації у несуперечливу систему формально визначених правил поведінки, тобто правових норм (позитивного права).
Разом з цим, формальна рівність є формулою, що виражає справедливість права та того порядку, який воно встановлює. При цьому таке тлумачення справедливості позбавлене елементів довільності, оскільки воно передбачає впорядкування суспільних відносин на основі визнання за кожною людиною формально рівної можливості реалізації свободи як своєї сутнісної властивості, що визначає природу людини та в рівній мірі належить всім людям. Заперечення ж правового характеру та значення справедливості призводить до того, що вона починає розумітися як будь-яке не правове начало, тобто вимога «зрівнялівки» або привілеїв, ті чи інші особисті економічні, політичні, національні, соціальні, естетичні та інші інтереси або вимоги. Тим самим правове значення справедливості підмінюється індивідуальним, груповим або класовим інтересом та, у зв'язку із цим, довільним змістом та партикулярними вимогами.
