53. Особа і право.

На мою думку, найповніше взаємозв’язок особи і права проявляється через категорію правового статусу. Неможливо отримати повну уяву про права, свободи і обов'язки особи, розглядаючи їх як відокремлені один від одного явища (адже вони невіддільні один від одного і утворюють певну систему), тому їх слід розглядати комплексно, у складі правового статусу особи.

Отже, правовий статус особи —це система взаємопов'язаних прав і свобод та обов'язків, які закріплені в законодавстві і визначають правове положення особи в суспільстві.

Суть правового статусу особи полягає у визначенні і законодавчому закріпленні правового становища особи в суспільстві.

Правовий статус особи можна розглядати у трьох аспектах — міжнародно-правовому, конституційному і галузевому.

Міжнародно-правовий статус особи (його ще називають "загальним") містить права, свободи і обов'язки, закріплені у міжнародно-правових документах. Їх охорона і захист передбачені не лише внутрішнім законодавством держав — учасниць міжнародних угод з питань прав і свобод людини, але й нормами, які вироблені світовим співтовариством і є для цих держав обов'язковими.

Конституційний статус особи об'єднує права, свободи і обов'язки, закріплені у Конституції — Основному Законі держави і суспільства. Цей статус іноді називають "базовим". Конституційні права, свободи і обов'язки є основними правами, свободами і обов'язками. Вони становлять юридичну базу для всієї системи прав, свобод і обов язків, закріплених кожною окремою галуззю права, мають найвищу юридичну силу і підлягають підвищеному захисту. Конституційно-правовий статус можна охарактеризувати як єдиний і однаковий для всіх. Проте наявність або відсутність деяких прав, свобод і обов'язків залежить від особливого статусу того чи іншого суб'єкта, суть якого полягає у приналежності чи неприналежності цього суб'єкта до громадянства держави.

Галузевий статус особи складається з певних повноважень, що забезпечують особі здійснення її можливостей у певній сфері суспільних відносин, яка регулюється тією чи іншою галуззю права. Кожна з галузей права закріплює права, свободи і обов'язки особи у певній сфері суспільних відносин, наприклад, у майнових, сімейних, трудових та інших. Роль і значення конституційно-правового статусу у його співвідношенні з галузевим статусом полягає в тому, що він системно інтегрує та об'єднує головні засади галузевого правового статусу.

 

54. Ідеї природних, природжених, невідчужуваних прав і свобод людини

Природні та невід’ємні права – це набір прав і свобод, які має кожна людина від народження  та які є невідчужуваними і належать їй усе життя. Тобто права людини не є такими, що даровані державою чи урядом, не залежать від місця, часу, устрою суспільства, держави. Природні та невідчужувані права і свободи людини і громадянина не залежать від волі держави, навпаки, державна влада пов’язана цими правами у тому розумінні, що зобов’язана визнавати, дотримуватися і гарантувати їх.

В Україні природні (невідчужувані) права людини знайшли своє відображення в Конституції і в конституційно-правових актах. Стаття 3 Конституції України проголошує людину найвищою соціальною цінністю. Крім того встановлюється, що “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними” (ст.21).

Закріплюючи природні та невід’ємні права і свободи в Основному Законі, інших нормативних актах, українська держава їх гарантує, при цьому враховує світову суспільну думку, загальновизнані принципи і норми. Особливість цих прав полягає в тому, що вони: 

- надані людині від природи;  - носять природний і невідчужуваний характер; - виступають у якості найвищої соціальної цінності;  - є безпосередньо діючим правом;  - знаходяться під захистом держави;  - відповідають міжнародним стандартам.

Природні і невід’ємні права людини і громадянина існують, так би мовити, об’єктивно і незалежно від того, закріплені вони в законодавстві чи ні, але їх реалізація і захист у повному обсязі забезпечуються у тому випадку, якщо вони закріплені в Конституції держави.

Природні права безпосередньо випливають із природного порядку речей, із самого життя, з існуючих у суспільстві економічних, духовних та інших, у тому числі природних, чинників. Тому природні права ще називають «природженими» суб'єктивними правами. Вони й складають сутність загальносоціального, або безпосередньо-соціального права (випливає безпосередньо із соціального життя і не залежить від держави).