48. Антропологія права у структурі філософсько-правового знання.

Саме звернення філософської антропології до сутності людини, змісту і сенсу її буття дає можливість розкрити сутність права, його антропологічну основу, місце людини в праві і права в житті людини. Дослідження антропологічних проблем права є необхідною умовою більш глибокого розуміння сутності природного права, філософсько-правових проблем взагалі. Проблеми, пов'язані з дослідженням людських основ і змісту права, процесу юридизації людського буття, формування правової людини дають можливість відокремити від загального філософсько-правового знання окремої галузі, зверненої безпосередньо до людини, до її правового буття - антропології права. Антропологія права вбирає в себе як проблеми загального знання про людину, так і проблеми права.

В науковій літературі мають місце ряд визначень предмету антропології права, які в принципі не суперечать одне одному. Так, дослідник філософсько-правових проблем В. С. Нерсесянц так визначає предмет цієї науки: "Антропологія права - це наука про людину як соціальну істоту в її правових проявах, вимірі, характеристиках. Вона вивчає правові форми суспільного життя людей..." . Як теоретик права академік В. С. Нерсесянц виділяє у цьому визначенні сутність правового буття людини як істоти соціальної.

На перший погляд, філологічне тлумачення поняття "антропологія права" дозволяє дійти однозначного висновку про те, що ми маємо справу з "наукою про людину права" а точніше, про правову (юридичну) людину, як називають останню В. Нерсесянц, С. Максимов, Ж. Карбоньє. Проте у зв'язку з цим постає питання: "Хто така людина права?".

З однієї сторони, мова йде про людину, якою її "бачить", "формує" право, а з іншої, - видається, що "людина права" - це поняття, яким констатуються ті властивості, характеристики природи чи сутності біосоціального індивіда, завдяки яким він здатний створювати право. З огляду на це антропологію права можна визначити в якості юридичної дисципліни, котра, по-перше, досліджує людину як істоту, яка завдяки певним своїм антропологічним властивостям може бути творцем і носієм права, та, по-друге, встановлює закономірності відображення правом бажаного образу самої людини.

З цього випливає, що антропологія права може мати дві складові, два, так би мовити, "виміри": філософський і юридичний. Перший дозволяє на теоретичному (метафізичному) рівні встановити особливості природи та сутності людини, що уможливлює розкриття людських основ феномену права, а другий, завдяки емпіричному (позитивістському) вивченню різноманітних форм права як явища культури того чи іншого соціуму і теоретичному узагальненню отриманих даних, забезпечує визначення людиномірних характеристик цього права.

Таким чином, у наведеному розумінні антропологія права має міждисциплінарний статус. Вона конкретизує загальнофілософське питання про те, що таке людина і надає йому прикладного характеру: "Що таке людина юридична?" або "Що таке людина законослухняна і людина злочинна?" її цікавлять антропологічні підстави, що змушують людину або дотримувати, або порушувати норми права. їй важливо з'ясувати, як з антропологічного континууму вітальних, соціальних і духовних якостей людини з'являються передумови права та неправа, закону і злочину та до якої міри деструктивні нахили людей підлягають правовому блокуванню.

Як складова частина філософії права антропологія права досліджує основні проблеми взаємовідносин людини з правовою реальністю, а саме:

• роль людини у створенні правової реальності;

• буття людини, її місце в правовій реальності;

• буття правової реальності в людині;

• форми людської активності, що впливають на функціонування правової реальності в людині і поза нею.