44. Гносеологія права (як пізнається право?).

Гносеологія права вивчає теоретичні проблеми пізнання права. Різні типи розуміння права містять в собі і різні концепції правової гносеології. Існують два типи праворозуміння або два шляхи (концепції) пізнання права: юридичний і легістичний. Звідси і розрізняють юридичну і легістичну правову гносеології.

Взагалі, пізнавальний процес у сфері права можна розділити на дві окремі гілки: пізнання істинності об’єктивного права з метою правотворчості, і пізнання різних дій відповідно правових норм. Перше дає теоретичне знання, друге – практичне. Тобто, ми маємо два процеси: правотворчість і праводотримання. Правотворчість може відбуватися на теоретичному і практичному рівнях.

Наприклад, марксистська філософія надавала право пролетарям змінювати світ. Це теоретичний рівень А от застосування цієї теоретичної посилки на практиці ортодоксальними марксистами Леніним, Троцьким – це вже практичний рівень. Він може бути наближеним до теорії, а може бути віддаленим і, навіть, суперечити йому. Теорія в даному випадку є ідеалом для практики, а от методи досягнення цього ідеалу можуть привести до того, що практика не наблизиться до нього, а, навпаки, віддалиться.

А праводотримання це в основному дослідження конкретних правопорушень. Сюди входять і механізм слідства і судовий процес тощо.

Істину у праві повинна підтверджувати практика. Якщо існуючі правові норми є об’єктивними, то практика неодмінно їх підтвердить. Якщо ж цього не станеться, то це означатиме неправильність або застарілість правових норм, їх невідповідність дійсним умовам життя і необхідність створення нових. Отже, потрібно визнати об’єктивне існування законів розвитку суспільства. А, значить, і об’єктивність права, незалежно від того чи вважати його існуючим одвічно у природі, чи створеним якоюсь трансцендентною силою, енергією, Богом-Творцем тощо. Якщо визнати таке, то нам залишається лише пізнавати закони розвитку суспільства і права, так само, як фізики пізнають фізичні закони природи.

І саме це пізнання складає головну цінність права для людини, так само як відкриття певного закону природи. Наприклад, відкриття закону всесвітнього тяжіння сприяло подальшому прогресу людства, і в цьому велика його цінність. Цінність права теж полягає в тому, що воно служить інтересам народу. Тому закони повинні складатися так, щоб можна було допомогти людям оптимально задовольнити їх потреби. Можна казати про те, що є цінності права, як абсолютного, вічного, і цінності закону, як відносні, тимчасові. Тому що кожний закон має певну цінність для суспільства незалежно від того наскільки він відповідає природному праву, бо він утримує у суспільстві певний порядок.

Але ж це відносна цінність, бо, наприклад, закони рабовласницького суспільства були цінними для вільних людей, але зовсім не були такими для рабів.

Тому цінність закону збільшується відповідно його наближенню до права, вірніше, до мети права: втілення одвічних, абсолютних цінностей, таких як рівність, свобода, справедливість. Мету права по відношенню до закону, таким чином можна виразити ціннісно-правовим імперативом: закон і держава повинні бути правовими! Отже, маємо співвідношення належного і сущого: право - належне, закон – суще.