41. Межі і можливості пізнання правової реальності.

Одна з центральних проблем /гносеології - чи здатний чоловік, чоловіче ство виробити знання, адекватне процесів, що відбуваються в дійсності, отримати достовірне знання про сущому? Більшість філософів і вчених ствердно відповідають на це питання. І цю позицію можна назвати гносеологічний оптимізмом.

Скептики сумніваються в можливості отримання достовірного і обєктивного знання про сутність навколишнього світу, заявляють, що людське «знання» не що інше, як вираження думок, які можуть бути чи не бути істинними.

Вперше чітко висловили цю позицію /софісти (Протагор, Горгій, Продік та ін.) Вони виражали крайнє сумнів з приводу отримання достoвірного знання.

При характеристиці скептицизму і агностицизму варто мати на увазі наступне.

Скептицизм є важливим моментом будь-якого серйозного аналізу знання: ніякий з видів людського знання не є таким досконалим, щоб його достовірність не можна було поставити під сумнів. Слід зазначити, що критична позиція в епістемології є доречною і плідною, бо вона дозволяє уникнути як догматичних допущеній21, так і надмірної підозрілості скептиків, які заперечують саму можливість для людини володіти достовірним знанням.

Агностицизм не можна представляти як концепцію, заперечує сам факт існування пізнання. Мова ведеться про зясування його можливостей і про те, що являє собою знання в ставленні до реальної дійсності. Живучість агностицизму пояснюється тим, що він зміг вловити деякі реальні труднощі і складні проблеми процесу пізнання, які й досі не отримали остаточного рішення. Це, зокрема, невичерпність світу, неможливість повного осягнення вічно змінюється буття, його субєктивне заломлення в органах почуттів і мислення людини - обмежені за своїми можливостями і т.п. Світ дуже складний для людського розуміння, в ньому завжди залишаються загадки, невирішені проблеми.

Багато філософів показували внутрішню суперечливість міркувань скептиків і агностиків. Говорили, що агностик сумнівається в тому, скільки у нього пальців, стверджували, що, дотримуючись позиції агностицизму, людина може померти з голоду ... Але в подібній критиці більше дотепності, ніж дійсних аргументів. Переконливіше видається позиція тих філософів, які вважають, що спростування агностицизму міститься у чуттєво-предметної діяльності людей. Якщо вони досліджували те, що ті чи інші явища, навмисно їх відтворюють, то непізнаванне «речі-в-собі» (суть) не залишається місця.

42. Взаємозв'язок гносеології права з онтологією права.

Власне філософія — методологія теоретичної, яка, своєю чергою, є методологічною основою практичної та поетичної філософії. До практичної філософії Арістотель відносив етику й політику, до поетичної — риторику й поетику.    Власне філософія (методологія) на відміну від інших наук розкриває сутність явищ буття: йдеться про діалектику гносеології та онтології. Гносеологія — теорія пізнання; онтологія — теорія буття. Гносеологія та онтологія діалектичне взаємозв'язані, як буття і його пізнання.

Абсолютне в правi складає предмет онтологiї права, вiдносне – предмет гносеологiї права. Гносеологiя з’ясовує, як когнiтивнi, національно-психологiчнi, соціально-iсторичнi коефiцiєнти права трансформують абсолютне право i задають право реальне. Буття нав’язує свої закони і правила існування, неприйняття яких загрожує знищенням

і перетворенням у небуття. Перед людиною стоїть завдання виявити ці закони і перетворити їх на правила своєї діяльності, в норми поведінки. В такий спосіб правила буття стають правилами людини. І ті норми, які суперечать законам буття, буттям же і знищуються. Вони не сприяють виживанню індивіда й соціуму, неконкурентноспроможні з масивністю буття. Тому правила поведінки, норми пов’язані з буттям, ним зумовлені. Тому й право, побудоване на нормах, – онтологічне, воно вкорінене в бутті. Зв’язок онто-логії з правом здійснює пізнання.

Онтологія через гносеологію перетворюється в право. Буття через засоби пізнання стає правовим.

Наскільки норма визначається буттям, настільки вона визначається й пізнанням, що переводить буття в норму.

Право в кінцевому підсумку власне і є специфічною формою буття, тому не може суперечити буттю як такому. Право, що суперечить буттю, перестає бути правом. Онтологія права і норми права розкриваються через їх гносеологію.

Будь-яка правова концепція має онто-гносеологічну структуру і може бути віднесена за своєю онтологією до певної категорійної суперструктури з відповідною їй гносеологією. Більше того, є підстави стверджувати, що національно-правові системи будь-якої країни оптимально розвиваються тільки за умови наявності гнучкої, динамічної системи пізнавальних методів, релевантних праву, адже в іншому випадку (як це до деякої міри спостерігається в сучасній Україні), коли немає ні визначеної національно-правової онтології, ні, тим більше, обґрунтованої пізнавальної методології сучасної правотворчості, правова система неминуче пробуксовує в своєму розвитку, не дає очікуваних ефективних наслідків, а навпаки, нагромадження несистематизованого, необґрунтованого, супереч-

ливого нормативного матеріалу тільки розхитує ту систему права, яка вже існувала.

Гносеологічний метод права – це епістемологічний механізм узгодження і взаємодії онтологічних та логічних засад права як специфічний вираз пізнавальної динаміки і розвитку самого права.