
- •Літературознавство як наука
- •Автор і публіка як учасники літературного процесу
- •Алегорія і символ:спільне та відмінне
- •Будова і функції ампліфікації
- •5 Будова і функції антитези, оксиморону, парадоксу
- •6Будова і функції паралелізму
- •14Допоміжні літературознавчі дисципліни
- •15Драма як літературний рід
- •16Експресивна функція поетичного мовлення
- •17Елементи композиції
- •19Епос та його жанри
- •20Естетична функція поетичного мовлення
- •21Жанрова і родова дифузія і синтез мистецтв
- •22Жанрові різновиди роману
- •23Засоби поетичного синтаксису
- •24Засоби створення літературного персонажу
- •25Ідея, концепція, пафос літературного твору
- •26Імпресивна функція поетичного мовлення
- •27Індивідуальний стиль, стиль напряму, стиль доби
- •37Ліро-епічні жанри Ліро-епічні жанри : поема, балада, ода.
- •38Література та кінематограф
- •39Література та малярство
- •40Література і музика
- •41Література і наука
- •47Літературознавче поняття стилю
- •48Метамовна функція поетичного тексту
- •49Метафори, її різновиди і функції
- •50Метонімія та її різновиди
- •55Обрамлення як композиційний спосіб
- •56Оповідач та його різновиди
- •57Основні чинники літературного процесу
- •58Переклад як форма між літературної комунікації
- •59Перифраз та евфемізм
- •60Повтор : будова, різновиди і функції
- •61Поетична лексика
- •62Поетична метрика
- •63Поетична строфіка
- •64Поетична фоніка
- •65Позасюжетні компоненти літературного твору
- •76Різновиди автологічної лексики
- •77Різновиди викладу, що імітують внутрішнє мовлення : специфічні ознаки, будова і мистецькі функції
- •90Специфічна роль матеріальних засобів у мистецтві
- •91Специфічні ознаки, будова і мистецькі функції діалогічної форми викладу
- •92Специфічні ознаки, будова і мистецькі функції опису
- •93Специфічні ознаки, будова і мистецькі функції роздуму
- •94Специфічні ознаки, будова і мистецькі функції розповіді
- •95Способи викладу тематичного матеріалу
- •96Способи римування
- •101Тематика літературного твору
- •102Теорія літератури як розділ літературознавства
- •104Традиція і новаторство в літературі
- •105Триступенева класифікація літературних творів
- •106Феноменологічна концепція р.Інґардена
- •107Формалізм в історії світового літературознавства
- •108Чим відрізняються поняття «ритм» і «метр»
- •109Явище інтертекстуальності
- •110Явище парономазії
109Явище інтертекстуальності
Властивість, що характерна для всіх видів мистецтва, незалежно від епохи; основа всього літературного процесу: "Кожний текст є інтертекстом; інші тексти присутні на різних рівнях у більш чи менш помітних формах: тексти попередньої культури і тексти оточуючої культури. Кожний текст являє собою нову тканину, зіткану зі старих цитат. Уривки культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціальних ідіом і т.д. — усі вони поглинені текстом і змішані у ньому, оскільки завжди до тексту і навколо нього існує мова. Як необхідна попередня умова для кожного тексту інтертекстуальність не може бути зведена до проблеми джерел і впливів; вона є загальним полем анонімних формул, походження яких рідко можна визначити, несвідомих або автоматичних цитат, що даються без лапок"[Барт 1996, 218]. Таке розуміння інтертекстуальності як "способу існування художнього твору у контексті світової культури"[Современный словарь-справочник по литературе 1999] ґрунтується на працях Михаїла Бахтіна і Юлії Кристевої та є спробою знайти для інтертекстуальності найбільш широке, всеохопне визначення, надати йому онтологічного змісту. Кристева і Барт вважають, що інтертекстуальність, перш за все, зводиться до автоматичних і несвідомих цитат. Це не зовсім вірно, якщо розуміти інтертекстуальність у такому широкому і універсальному значенні, оскільки дане явище дуже часто є свідомою творчою активністю автора.Інтертекстуальність повинна бути об’єктом інтересу не лише теорії літератури, а й історії літератури, оскільки історія літератури має вивчати текст у кількох аспектах. По-перше, це паралельний розгляд тексту "у собі" та розгляд того ж тексту у взаємодії з іншими текстами як з урахуванням наявних в ньому зв’язків з іншими текстами, так і з урахуванням його участі у більш великих літературних утвореннях — сукупності творів одного автора, одного напряму, однієї епохи тощо. По-друге, це паралельний розгляд тексту з власне літературознавчих позицій, "інтралітературний" аналіз, лише в межах самого тексту та пов’язаних з ним текстів, а також "екстралітературний" аналіз, що вивчає роль тексту у нелітературних явищах і роль цих явищ у формуванні тексту — з урахуванням історії, соціології, психології людей того періоду (адресантів) та особисто автора (адресата), умов передачі інформації від автора до читача, різноманітних нелітературних впливів на обох тощо. У цих двох аспектах провідну роль відіграє інтертекстуальність. Навіть аналізуючи текст сам по собі, його внутрішній устрій і структуру, ми не можемо ігнорувати інтертекстуальність, яка обов’язково буде в ньому наявна. Вивчаючи біографію письменника, ми не можемо проігнорувати ті тексти, що вплинули на його світовідчуття і світогляд, і проявились згодом — свідомо чи несвідомо — у його творчості.
110Явище парономазії
Парономазія (грец. παρονομασία — біля і ονομάσω — називаю) — це стилі- стична фігура, утворена зіставленням слів, різних за значенням, але подібних за звучанням. Наприклад: «Раділи радієм, плутоново плодились, // А ми світили вами, аж посліпли... //їв судний день чорнобильський збудились...» (М. Влад).
Найчастіше парономазія використовується у віршових творах, з причини того, що вони більшою мірою, ніж проза, орієнтовані на звукову відчутність слова, на вияв звукової значущості художнього мовлення. У прозі парономазія найчастіше використовується для створення каламбурів, наприклад: «Як у вас тяглова сила, що-небудь тягає? — Тягає!.. Оце два дні у степ вивозила курей» (О. Ковінька, «Розмова по телефону»).
Досить часто і у віршових текстах парономазія виступає як засіб творення комічного враження. У зв'язку з цим О. Пономарів пише: «Стилістичні властивості парономічного зближення слів часто використовуються при створенні епіграм, пародій, шаржів. Для прикладу можна навести одну з пародій Юрія Івакіна, навіяну творами Івана Драча: