104Традиція і новаторство в літературі

Традиції і новаторство – передавання художнього досвіду від одного покоління митців до іншого. Кожний новий крок у мистецтві завжди спирається на набутий естетичний досвід, навіть коли його не сприймають, що властиве авангардистам. Традиціями у літературі є теми, образи, мотиви, жанрові, композиційні особливості. Новаторство полягає у відкритті нових тем, жанрових форм, типів, засобів відображення художньої дійсності.

Традицію і новаторство не слід сприймати як бінарну опозицію, це два взаємопов’язаних аспекти розвитку художньої літератури.

Складний взаємозв’язок між традиціями і новаторством виявляється у розвитку літературних напрямів та стилів. У кожному напрямі заперечується попередній і використовуються елементи більш раннього.

В літературі постійно чергуються традиції і новаторство. Коли проходять суттєві зрушення у художних системах, які супроводжуються дискусіями в період переходу від одного літ. періоду до іншого, взаємозв’язок між традиціями і новаторством стає напруженим.

105Триступенева класифікація літературних творів

Триступенева родо-жанрова класифікація: рід — жанр — жанровий різновид.

Рід — це спосіб вираження художнього змісту або, як конкретизує це визначення В. Халізєв, — сукупність «принципів формальної організації творів, що визначаються властивостями як предмета зображення, так і художнього мовлення».

Жанр — це історично сформований тип художнього твору, який синтезує характерні особливості змісту та форми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, яка постійно розвивається та збагачується. Саме визначення жанру настроює читача на певний зміст. У такому розумінні жанрами є епопея, роман, новела, поема, медитація, ода, трагедія, водевіль тощо.

Частина жанрів поділяється на жанрові різновиди. За змістовим принципом, наприклад, роман ділиться на такі жанрові різновиди: історичний, філософський, політичний, родинно-побутовий і т. д. Поема може бути героїчною, сатиричною, бурлескною; трагедія — міфологічною, історичною, романтичною.

Окремі жанри, переважно ліричні (оди, гімни, ліричні портрети), жанрових різновидів не мають.

106Феноменологічна концепція р.Інґардена

Феноменологічна естетика Романа Інгардена (1893–1970 рр.) намагається розглядати об'єкти поза їх реальним, матеріальним існуванням. Споглядання і переживання об'єкта здійснюється на інтенціональному рівні.

Відштовхуючись від ідеї інтенціональності, Р. Інгарден створив концепцію «онтологічного плюралізму»: твір мистецтва розглядається як інтенціональність, тобто як об'єкт свідомості, поза будь-якими реальними взаємозв'язками. Вчений аналізує передусім природу «чистого буття» (онтологію) мистецького твору.

Важливе місце в естетиці Р. Інгардена займає поняття інтерпретація,, спираючись на яке естетик розглядав кожен твір мистецтва як «поліфонічну гармонію» структурних елементів – незалежних один від одного рівнів, які при сприйманні художнього твору справляють враження єдиного цілого. У літературному творі, наприклад, перший рівень – це словесне звучання, словесно-мовні подразники; другий рівень–значення слова, смисл судження, семантичні одиниці, які формують стиль і мають естетичні якості; третій рівень – зображально-предметний – включає людей, конкретні речі, події тощо; четвертий рівень – це схематизовані наочні образи, які співвідносяться з естетичними цінностями. Кількість рівнів, на думку Р. Інгардена, може бути більшою чи меншою в залежності від форми конкретного буття твору та його специфіки.

Ідея багаторівневості твору доповнюється в Інгардена приципом «схематичності»: невизначеність, незавершеність художнього твору, до створення якого залучені лише окремі зображально-виражальні засоби. У цій невизначеності, незавершеності представники феноменологічної естетики вбачають особливу якість мистецтва, яка стимулює творчу активність реципієнта–у процесі сприймання твір доповнюється уявою читача чи глядача.