95Способи викладу тематичного матеріалу

96Способи римування

Римування — особливість розташування рим у вірші, інтервал між ними.

Розрізняють такі способи римування:

1. Суміжне або парне — коли римуються суміжні (сусідні) рядки парами. Таке римування умовно позначаємо: аа бб вв

2. Перехресне римування — складніше, в ньому римуються кінцеві слова парних рядків з парними, а непарні — з непарними; воно найпоширеніше у сьогоденній силабо-тонічній версифікації. Схема: абаб.

Кільцеве або охопне (оповите) римування — коли римуються перший рядок з четвертим, а другий — з третім. Два рядки з парними римами оповивають згори й знизу два рядки, які теж римуються між собою.

Схема: абба.

Монорима або наскрізне римування (франц. monorime від грецьк. monos — один) — вірш, у якому всі рядки (більше трьох) охоплює одна рима.

Схема: ааааа...

97Стильовий плюралізм сучасного мистецтва

Плюралі́зм — філософське вчення, згідно з яким існує кілька незалежних початків буття чи основ знання; характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість інтересів у суспільстві.

98Строфа та її різновиди

Строфа — найбільша ритмічна одиниця віршованого твору. Римо —

ритмічний малюнок у кожній строфі одного вірша майже завжди однаковий,

що надає стійкості ритму віршованого твору. В цьому полягає

ритмотворче значення строфи.

99Структуралізм у літературознавстві 20 століття

Структуралі́зм у літературознавстві — один із наукових підходів до вивчення літератури як мистецтва слова у системному аспекті.

100Сюжет і фабула

Сюжет і фабула характеризують динамічну сторону цих подій, їх розвиток через діяльність людей, наділених характерами, які, у свою чергу, формуються і виявляються в обставинах (пейзажі, інтер'єрі), а вчинки персонажів, дійових осіб, оповідачів зумовлюються внутрішніми мотивами (архетипами, потягами, уявленнями, думками, переконаннями, ідеалами), і все це разом передається мовленням суб'єктів художнього твору засобами мови, якою творить письменник.

101Тематика літературного твору

Часто у творі (особливо великому) виділяють основну (головну) та другорядні (побічні) теми, підпорядковані основній. Так окреслюється поняття тематика – сукупності основної й усіх залежних від неї побічних тем одного твору, а також сукупність тем, що їх розробляє в ряді творів якийсь автор.

102Теорія літератури як розділ літературознавства

Тео́рія літерату́ри — галузь наукового знання про сутність, специфіку художньої літератури як мистецтва слова, про засади, методи її вивчення, критерії оцінки літературних творiв. Теорія літератури як абстрактна, узагальнювальна наука про літературу формувалася поступово на основі роздумів, аналізу художньої творчості, мистецтва взагалі і в процесі диференціації гуманітарних знань сформовується наприкінці XVIII—XIX століть. у відносно окрему науку, продовжуючи взаємодіяти з філософією, естетикою, поетикою, історією літератури та літературною критикою.

103Тоніка

Тон́ічна систе́ма віршува́ння (грец. tonos — наголос) — система віршування, яка ґрунтується на сумірності наголосів у віршорядках (ізотонізмі), а також на їх варіативній різномірності — впорядкованій і невпорядкованій.

Кількість наголосів визначає розмір віршорядка: він може бути двічі, тричі і т. д. наголошеним. Найчастіше спостерігаються рядки з трьома та чотирма наголосами. Ненаголошені та напівнаголошені слова виконують лише допоміжну й варіативну роль у витворенні тонічного розміру. А в пісенній, фольклорній тоніці додаються ще й суто музичні наголоси. Незважаючи на закоріненість української літературної тоніки у власний питомий ґрунт, теоретичне її осмислення ще недостатнє.